Сергей Жадан - Депеш мод

Під вечір він таки приходить до тями, ображений ним сержант вже попускається, ладно, говорить, сука, давай, їдь до свого Харкова, щоб я тебе тут не бачив, побачу — уб'ю, вони з напарником завантажують Собаку в прохідний вечірній на Харків, попередивши провідника, щоб той не забув у Харкові скинути тіло, провідник стрьомається, але що робити, до вагону він скривавленого Собаку не пускає, виніс йому води, на каже, обмийся, Собака важко поводить розбитою головою, не зовсім розуміючи де він і хто він. Так і сидить у тамбурі на підлозі до самого Харкова, там провідник відчиняє двері і допомагає йому спуститись вниз, Собака робить кілька кроків, але заточується і ледве втримується на ногах, потім все ж збирається і виходить у місто. За годину він приповзає до своєї бабусі-ветерана, о, говорить бабуся, Віталік, де це ти був? нормально, каже Собака, все нормально, і падає біля холодильника.

Через два дні бабуся викликає швидку. О, в свою чергу говорять лікарі, в нього ж струс мозку, і ключиця, здається, зламана, вони виносять Собаче тіло на вулицю і везуть лікувати.

За кілька днів Собака приходить до тями, лікарі до нього швидко звикають, його перестає нудити, тож нібито все гаразд, Собака навіть починає підійматись із ліжка і гуляти коридором, товаришує з персоналом і взагалі йде на поправку. В суботу, коли у відділенні лишається тільки чергова сестра, Собака залазить в кабінет до зав. відділенням, знаходить там спирт, аскорбінку і ще якісь таблетки, і все це вижирає тут таки — в кабінеті зав. відділенням.

Наступного ранку Собаку знаходять на підлозі в кабінеті, з рота Собаки тече слина, його починають відкачувати, а відкачавши, думають — що з цією сукою тепер робити. Лишати його в себе ображений персонал відмовляється.

Літо Собака проводить на дурці. Він швидко повніє і дичавіє, справжня тобі дика собака динго, в нього виростає густа чорна шевелюра, вдень він ходить у лікарняний сад і збирає яблука. Яблука Собака приносить своїм сусідам, сам він їх не їсть, невідомо чому. Одного разу Собака зустрічає на дурці Чапая. Той іде зосереджений, у спортивних штанях і рваних кедах, і несе в руці тормозок, із якого стирчить шийка пляшки. Чапай Собаку не впізнає.

У вересні Собаку викликає лікар, значить, так, каже, Віталію Львовичу, замахались ми вас лікувати — якось так він йому говорить, можливо, не дослівно так, але приблизно — замахались, каже, ми вас тут лікувати, так що збирайтесь. Куди? втомлено перепитує Собака. Ну, каже лікар, вибір у вас невеликий — або сядете, щоправда ненадовго, або в стройбат. Я не хочу в стройбат, каже Собака, у мене ці, як їх — релігійні переконання. Які переконання? не розуміє його лікар. Релігійні, каже Собака. Я мормон. Мормон? перепитує лікар. Мормон, — менш впевнено каже Собака. Значить, сядете, каже лікар. Собака вибирає збройні сили. Лікар відпускає його назад в палату, думаючи, як усе-таки погано пахне з рота в цього хворого.

Більше я його не бачив.

ЕПІЛОГ № 2

11.15

— Це ваш друг?

— Друг.

— Хороший хлопець. Шкода його.

— Шкода, — кажу. — А що ми могли?

— Я нічого не кажу. Просто кажу — шкода.

— Може вони його відпустять?

— Може. Може й відпустять, — говорить тьотка й замовкає. Вона їде з нами ще від Кінцевої, теж чекала на вокзалі дві години, тепер ось сидить навпроти й говорить.

— Беріть, — несподівано каже вона й дістає зі своєї безрозмірної торби гумову грілку.

— Що це? — питаюсь.

— Спирт.

— Що — справжній спирт?

— Так. Чистий.

— А звідки він у вас?

— З Польщі привезла.

— З Польщі?

— Так. Їздила, — каже тьотка, — товар возила, нічого майже не продала. Лишати шкода було, ось назад і везу. Беріть, випийте за свого друга.

— Та ладно, — кажу, — не треба.

— Беріть-беріть, — каже тьотка і відвертається від нас до якихось своїх знайомих із сусідньої лави.

Я беру грілку і показую Васі — мовляв, що — бахнемо за упокій Собачої душі? все-таки не врятували товариша-антисеміта, бахнемо-бахнемо, погоджується Вася, і дістає напівпорожню пляшку мінералки. Я відкриваю грілку і надливаю звідти до пляшки, приблизно витримуючи пропорції, хоча вагон трясе, так що які вже тут пропорції, закручую грілку і ми починаємо пити.

11.45

— Тут є сортир?

— Звідки тут сортир? Тут навіть стоп-крану немає.

— Мені треба вийти.

— Давай на ходу.

— Ти що — не розумієш? Мені треба вийти!

— Все я розумію. Що ти кричиш.

— Коли наступна зупинка?

— Звідки я знаю? — кажу я Васі. — Я тут вперше і, сподіваюсь, востаннє іду.