Сергей Жадан - Депеш мод

17.00–20.00

— Ви в цьому просто не розбираєтесь. Ви просто говорите марксизм-марксизм і не розумієте, що це.

— Ну, да, один ти в нас усе розумієш.

— При чому тут я. Мова не про мене. Ось ви говорите марксизм. Насправді марксизм перемагає, розумієте?

— Ну, звичайно. І де ж він перемагає? — Марксизм перемагає ніде. Він перемагає в принципі.

— Ну, да.

— Сила марксизму в його самодостатності. Скажімо, Троцький.

— Троцький — жид.

— Так. Ви знаєте для чого Троцький приїхав до Мексики?

— По-моєму, йому Коба дав тріндюль.

— Коба теж жид.

— Коба?

— Так. І Ілліч теж.

—Ілліч — казах.

— Татарин.

— Казах.

— Яка різниця?

— У казахів немає писемності.

— А в татарів?

—І в татарів теж немає.

— Ні, Коба не жид. Коба — руський. У нього прізвище російське — Сталін.

— Це не його прізвище.

— А чиє?

— Це прізвище його сина. Вася Сталін. Він був футболістом.

— Ага, а Троцький — баскетболістом. Трудові резерви.

— До чого тут Троцький, — говорить Чапай знайому вже мені фразу, сидячи на табуреті і розпалюючи папіросу. — Троцький тут ні до чого. Ти, — говорить він до Васі, передаючи йому папіросу, — мав би це розуміти. Вони, — видихає він дим у наш бік, — цього ніколи не зрозуміють, вони заражені бацилами капіталу, але ти, — забирає він у Васі папіросу, ще раз затягується і повертає папіросу Васі, — мав би це розуміти. Ти знаєш про теорію перманентного похуїзму?

— Що? — закашлюється Вася і передає папіросу мені. — Якого похуїзму?

— Перманентного, — поправляє окуляри Чапай. — Ну, це я її так називаю. Загалом-то вона зветься теорія перманентного розпаду капіталу. Але мені більше подобається називати її теорією перманентного похуїзму.

— Да, — вставляє Собака, забираючи в мене папіросу, — перманентного похуїзму — це прикольніше.

— А що за теорія? — питаюсь я, знову чекаючи своєї черги.

— Теорія проста, — говорить Чапай, випускаючи дим і передаючи папіросу далі по колу. — її розробили товариші з донецього обкому.

— О, — кажу, — ті розроблять.

Чапай дивиться на мене запитально.

— Земляки, — пояснюю.

Він схвально киває головою, дістає з-під столу трилітровий слоїк із якимось морсом, надпиває звідти і простягує мені. Ні-ні, заперечливо махаю рукою — я краще покурю.

— От, — продовжує Чапай, витерши рукавом криваві помідорні розводи. — Теорія в принципі ревізіоністська. Базується на перегляді основної ідеї Маркса. Ідеї про самодостатність пролетаріату як такого. Ти читав, — питає він мене, бо Вася сховався десь за димами, — листування Маркса й Енгельса?

— Ні, — кажу, — але я знаю, що вони дружили.

— Правильно, — каже Вася, — вони дружили. По-хорошому дружили, ти не думай.

— Ясно, — кажу, — по-хорошому.

— І в них, — продовжує Чапай, — було прикольне листування, по-своєму прикольніше за «Капітал».

— Що може бути прикольніше за «Капітал»? — дещо не в тему вставляє Собака, але я передаю йому папіросу і він замовкає.

— В совку, — говорить Чапай, — базовим визнали саме «Капітал». В цьому, як на мене, головна трагічна помилка радянської ідеології. Увагу потрібно було звертати на листування. На листування Маркса й Енгельса. Товариші з донецього обкому це довели, — впевнено говорить він і добиває п'ятку.

Якісь хвилин двадцять—тридцять усі мовчать, думаючи про товаришів із донецього обкому. Нарешті Чапай віддупляється і лаштує нову папіросу.

— В одному з листів, — говорить Чапай затягуючись і передаючи папіросу непритомному Васі, — це з раннього листування, — пояснює він, — із так званого гамбурзького періоду…

— Прямо бітлз якийсь, — кажу я.

— Маркс тоді багато експериментував із суспільною свідомістю.

— Що? — прокидається Вася на ці слова.

— Тут, — пояснюю, — Чапай каже, що свого часу твій улюблений Маркс в Гамбурзі, на Реппербані, експериментував із розширенням свідомості.

— Кислоту жер, — Собака ніяк не може дочекатись своєї черги, тому помітно нервує.

—І внаслідок цих експериментів, — продовжує Чапай, — йому відкрився принцип ЗРЯ.

— Що-що?

— Зовнішня робітнича ячейка, — говорить Чапай. — Ідея проста — нам відпочатку показують хибну картину виробничих відносин. Хибність її, — говорить Чапай, — полягає насамперед в нібито необхідності перманентного розростання капіталу. Це — фікція, — рішуче говорить Чапай, вихоплює в мене поза чергою папіросу і глибоко затягується.

— Що — фікція? — не розумію я, намагаючись відібрати папіросу.