17.00–20.00
— Ви в цьому просто не розбираєтесь. Ви просто говорите марксизм-марксизм і не розумієте, що це.
— Ну, да, один ти в нас усе розумієш.
— При чому тут я. Мова не про мене. Ось ви говорите марксизм. Насправді марксизм перемагає, розумієте?
— Ну, звичайно. І де ж він перемагає? — Марксизм перемагає ніде. Він перемагає в принципі.
— Ну, да.
— Сила марксизму в його самодостатності. Скажімо, Троцький.
— Троцький — жид.
— Так. Ви знаєте для чого Троцький приїхав до Мексики?
— По-моєму, йому Коба дав тріндюль.
— Коба теж жид.
— Коба?
— Так. І Ілліч теж.
—Ілліч — казах.
— Татарин.
— Казах.
— Яка різниця?
— У казахів немає писемності.
— А в татарів?
—І в татарів теж немає.
— Ні, Коба не жид. Коба — руський. У нього прізвище російське — Сталін.
— Це не його прізвище.
— А чиє?
— Це прізвище його сина. Вася Сталін. Він був футболістом.
— Ага, а Троцький — баскетболістом. Трудові резерви.
— До чого тут Троцький, — говорить Чапай знайому вже мені фразу, сидячи на табуреті і розпалюючи папіросу. — Троцький тут ні до чого. Ти, — говорить він до Васі, передаючи йому папіросу, — мав би це розуміти. Вони, — видихає він дим у наш бік, — цього ніколи не зрозуміють, вони заражені бацилами капіталу, але ти, — забирає він у Васі папіросу, ще раз затягується і повертає папіросу Васі, — мав би це розуміти. Ти знаєш про теорію перманентного похуїзму?
— Що? — закашлюється Вася і передає папіросу мені. — Якого похуїзму?
— Перманентного, — поправляє окуляри Чапай. — Ну, це я її так називаю. Загалом-то вона зветься теорія перманентного розпаду капіталу. Але мені більше подобається називати її теорією перманентного похуїзму.
— Да, — вставляє Собака, забираючи в мене папіросу, — перманентного похуїзму — це прикольніше.
— А що за теорія? — питаюсь я, знову чекаючи своєї черги.
— Теорія проста, — говорить Чапай, випускаючи дим і передаючи папіросу далі по колу. — її розробили товариші з донецього обкому.
— О, — кажу, — ті розроблять.
Чапай дивиться на мене запитально.
— Земляки, — пояснюю.
Він схвально киває головою, дістає з-під столу трилітровий слоїк із якимось морсом, надпиває звідти і простягує мені. Ні-ні, заперечливо махаю рукою — я краще покурю.
— От, — продовжує Чапай, витерши рукавом криваві помідорні розводи. — Теорія в принципі ревізіоністська. Базується на перегляді основної ідеї Маркса. Ідеї про самодостатність пролетаріату як такого. Ти читав, — питає він мене, бо Вася сховався десь за димами, — листування Маркса й Енгельса?
— Ні, — кажу, — але я знаю, що вони дружили.
— Правильно, — каже Вася, — вони дружили. По-хорошому дружили, ти не думай.
— Ясно, — кажу, — по-хорошому.
— І в них, — продовжує Чапай, — було прикольне листування, по-своєму прикольніше за «Капітал».
— Що може бути прикольніше за «Капітал»? — дещо не в тему вставляє Собака, але я передаю йому папіросу і він замовкає.
— В совку, — говорить Чапай, — базовим визнали саме «Капітал». В цьому, як на мене, головна трагічна помилка радянської ідеології. Увагу потрібно було звертати на листування. На листування Маркса й Енгельса. Товариші з донецього обкому це довели, — впевнено говорить він і добиває п'ятку.
Якісь хвилин двадцять—тридцять усі мовчать, думаючи про товаришів із донецього обкому. Нарешті Чапай віддупляється і лаштує нову папіросу.
— В одному з листів, — говорить Чапай затягуючись і передаючи папіросу непритомному Васі, — це з раннього листування, — пояснює він, — із так званого гамбурзького періоду…
— Прямо бітлз якийсь, — кажу я.
— Маркс тоді багато експериментував із суспільною свідомістю.
— Що? — прокидається Вася на ці слова.
— Тут, — пояснюю, — Чапай каже, що свого часу твій улюблений Маркс в Гамбурзі, на Реппербані, експериментував із розширенням свідомості.
— Кислоту жер, — Собака ніяк не може дочекатись своєї черги, тому помітно нервує.
—І внаслідок цих експериментів, — продовжує Чапай, — йому відкрився принцип ЗРЯ.
— Що-що?
— Зовнішня робітнича ячейка, — говорить Чапай. — Ідея проста — нам відпочатку показують хибну картину виробничих відносин. Хибність її, — говорить Чапай, — полягає насамперед в нібито необхідності перманентного розростання капіталу. Це — фікція, — рішуче говорить Чапай, вихоплює в мене поза чергою папіросу і глибоко затягується.
— Що — фікція? — не розумію я, намагаючись відібрати папіросу.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу