Микола Руденко - У череві дракона

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Руденко - У череві дракона» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: КП «Редакція журналу «Дніпро», Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

У череві дракона: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «У череві дракона»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Микола Руденко — один із найвидатніших письменників XX століття. Понад тридцять років його мужні й мудрі книжки не виходили в Україні. В роки брежнєвського застою полум’яний патріот і прозірливий мислитель кинув виклик тоталітарній системі, відбув за свої політичні погляди тривалі терміни ув’язнення і заслання, але не зламався, вистояв і в кінцевому підсумку переміг. Романи, що увійшли до книги «У череві дракона», — своєрідне втілення доленосних думок і передбачень геніального українця.

У череві дракона — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «У череві дракона», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я це передбачала, але Андрій Данилович в останню хвилину вирішив, що нам треба переглянути п’єсу, — сонно відгукнулась Марія Капітонівна.

Миронові аж ніяк не хотілося, щоб Мирослава його супроводжувала, — він мобілізував усі свої здібності, щоб умовити її залишитись.

— Я піднімусь до Аскольдової могили, подихаю свіжим повітрям. А ти лишайся. Нічого особливого не сталося, просто мало буваємо на повітрі.

Дружина окинула його підозріливим поглядом, а Марія Капітонівна, здогадавшись, про що вона думала, із млявою посмішкою взяла її за руку:

— Ну що ви, душко… Чоловіка не можна тримати на прив’язі. Те, що пов’язує в перші роки… Рядно, можна сказати… Це потім переростає просто в дружбу. Чи, може, ви ще до цього не дожили? Так, моя люба, розмотуйте свій мотузок, розмотуйте.

— Гм-м, хіба я тримаю тебе на мотузку? — трохи силувано посміхнулась Мирослава.

— Поки що не помічав.

Вийшовши з ложі, Мирон мало не зіткнувся лобом в лоб з Іваном Копицею.

— Пробачте, — зніяковіло вклонився поет. — Як ви гадаєте, чи доречно зараз звернутися до Андрія Даниловича? Я працюю над поемою про робітничий клас, хотів порадитись.

Мирон обійшов поета, мов розмальовану під мармур колону, кинувши на ходу:

— Спробуйте, двері не замкнені.

Уже на ескалаторі метро, що вистрілював людьми, мов катапульта камінням, Мирон зрозумів, чим саме його стомлювало місто: воно мало додаткове магнітне поле. Так, так, це ж бо не метафора: доведено, що одне людське серце становить мільйонну частку магнітного поля планети. Колосальна величина! Отже, Київ у собі зосереджує півтора магнітних поля земної кулі — лише за рахунок людських сердець! Чомусь раніше це не спадало на думку, а зараз Мирон просто фізично відчував: біопромені сотень людських організмів протинають його наскрізь, мовби здираючи машкару, якою кожен із нас намагається відгородитися від інших.

Наш зір, подумав Мирон, Природа сформувала на основі видимого світла. Це запрограмовано іще в генах. Але ж саме поняття «видиме» — хіба воно об’єктивне? Для кого видиме, окрім нас? І чому ми гадаємо, що лише одна сьома загального спектра придатна, щоб наділяти живі організми зором? Скажімо, десь в іншій космічній сфері організм генетично може бути запрограмований на бачення в рентгенівському або гамма-спектрі. То як би він побачив оцей ескалатор? Ось як: вгору і вниз пересуваються оголені кістяки, зіскакують на мозаїчну підлогу станції. Хто несе валізу, хто книжку, хто пригортає до голих ребер крихітний кістячок немовляти. Це рентгенівське бачення. А гамма-променеве взагалі зобразило б Київ абсолютно безлюдним: по Хрещатику біжать порожні автомашини, навіть без водіїв; порожні ліфти підіймають і спускають мешканців-невидимок; порожні поїзди метро спиняються на станціях, відтак, квапливо набираючи розгін, зникають у напівтемних отворах тунелів, але ж вони нічого не перевозять, окрім повітря. Тож виходить, що ми існуємо лише для себе самих, не для Всесвіту, бо він, Всесвіт, хіба здатний жити лише в спектрі видимого випромінювання? Ми бачимо одну сьому земного світу, а гадаємо чомусь, що це, власне, і є світ як щось довершене, повне. Яка самовпевненість! Тут, саме тут і слід шукати коріння наших помилок у створенні моделі Всесвіту: ми все ще не здатні абстрагуватися від того, що нам підсовують органи чуттів. Ми називаємо об’єктивною реальністю те, що нею аж ніяк не може бути, оскільки ґрунтується лише на нашому чуттєвому досвіді. І тільки тоді, коли ми зуміємо переступити через нього, піти далі — в Субстанцію! — тільки тоді й матимемо право називати себе філософами. Але ж там уже починається метафізика — ось у чому суть!..

Від метро «Арсенальна» він пройшов неквапливим кроком у парк, де стояв павільйон, що мав замінити церкву, зруйновану в 1937 році. Але ж ні, не замінив — знаменне, високоодухотворене перетворилося на щось казенно-бюрократичне, бездушне. Цікаво, чому треба було виявити немилість щодо Аскольда? Це також класовий підхід?..

Відтак Мирон подумав, що тут просто виявив себе брак культури, а не класова необхідність, — о-о, скільки було такого! І скільки ще є! Він певен, що разом з культурним зростанням формуватиметься й одухотвореність нових суспільних інститутів — це його мирило з Андрієм Даниловичем. Коли відбуваються революції, завжди на поверхню вихлюпуються вельми непривабливі людські слабкості й інстинкти. Отак землетрус вивалює із надр незліченні маси безформного каміння, по якому ні пройти, ні проїхати. А там, дивись, вітер, вода, коріння трав і дерев небавом згладжують гостряки, закруглюють кути; а море, беручи в роботу цей дикий матеріал, повертає нам такі відшліфовані образи небесних тіл (всюди округлість, всюди!), що вони не здатні подряпати й щічку немовляти.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «У череві дракона»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «У череві дракона» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Борис Руденко
Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон
Микола Руденко
Микола Дашкієв - Зуби дракона
Микола Дашкієв
libcat.ru: книга без обложки
Борис Руденко
libcat.ru: книга без обложки
Елена Руденко
Микола Руденко - Ковчег Всесвіту
Микола Руденко
Микола Руденко - Чарівний бумеранг
Микола Руденко
Микола Руденко - Народжений блискавкою
Микола Руденко
Александр Руденко - Octava
Александр Руденко
Отзывы о книге «У череві дракона»

Обсуждение, отзывы о книге «У череві дракона» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x