Микола Руденко - У череві дракона

Осадчий виглянув у вікно, що зарябіло від дощових краплин. Заклопотано пошкрібся пальцями в потилиці.

— Чи здогадаються хлопці за Павлом грузовика вислати? Степан вчасно вискочив. Наші дороги не для такого тендітного транспорту.

Я несміливо подала голос:

— Мені теж треба.

Осадчий рвучко обернувся, його обличчя на якусь Мить застигло від подиву.

— Що це ви таке сказали? Щоб я оце вас відпустив… І не думайте! Влаштовуйтесь, як дома. Ось наша господиня хатні черевички принесла. Скидайте чобітки. Бо то для ноги вредність велика.

Я підкорилася. У печі спалахнула солома, відразу ж хата мовби ожила — в її грудях живий дух пробудився.

— Може, відпочити з дороги хочете? Ось ваше ліжко. Не буду вам голову морочити. Відпочивайте. А Павло повернеться, то вже й повечеряємо.

— Я не стомилася. Ви про гроші почали говорити. Продовжуйте, Карпе Трохимовичу.

Він дістав тютюн, понюхав зі смаком.

— Раніше нюхали… А воно, я вам скажу, хоч іншим не шкодить. Тільки тобі самому. Оце б такого диму вам напустив… — Пересвідчившись, що я вже нікуди не поспішаю і готова слухати, Карпо Трохимович почав говорити, мовби роздумував уголос. — Копійка, Софіє Кирилівно, — це таємниця велика. Відстань сантиметрами міряється, вага — грамами… Але візьміть так: грам масла і грам заліза. Ніби одна мірка…

— Для фізики — одна, — уточнила я.

— Отож! Я все життя про перенесення енергії розмірковую. Ось хто мене добре розумів — дядько ваш!.. Тепер Павло Михайлович допомагає. Він наукову роботу пише. Може, й кандидатську захистить. Ми з ним інколи до третіх півнів засиджуємось… То ви, Софіє Кирилівно, звернули увагу на оцю різницю: грам масла і грам заліза?.. Мені освіти бракує. Ейнштейн — не для моїх зубів. А без нього тут не обійдешся. Це вже для Павла Михайловича шматок роботи. Я йому все своє передав, а він сучасну наукову базу підводить. Тімірязєвська академія — не фунт родзинок. Велика сила!..

— Разом пишете, чи він сам? — запитала я, маючи на увазі авторське право на працю.

Осадчий усміхнувся.

— Хто автор?.. Павло Михайлович досвід нашої хати-лабораторії підсумовує. Фактично про мене пише. Але то не просто історія Чорного поля. Так земля зветься, де я перед війною сто одинадцять центнерів з гектара зібрав. За тридцять років аналізи маємо. Не та земля, зовсім не та!.. Є ще в ній сила, звичайно. Не всю висмоктали. Але вже такого врожаю не візьмеш…

Осадчий увімкнув електрику. Ще не вечір, але дуже хмарно. Карпо Трохимович стояв посеред хати, високий, ставний, чимось дуже схожий на того дуба, якого ми оглядали з Павлом. Обличчя в нього натхненне, кожна зморшка світилася радістю пізнання — адже ж те, що він зараз говорив, сягало так глибоко в Сонце й Землю, як сягає коріння тисячолітніх велетнів, їхнє гілля — це ж бо також коріння. Коріння, котре вростає в Сонце. А могутній стовбур є провідником поміж космічною і земною стихіями.

Таким двоєдиним, двосяжним — Сонце й Земля! — виглядав зараз і Карпо Трохимович Осадчий.

— А життя?.. Енергія життя… Енергія рослин, тварин, людей. — Обидві його руки були підняті догори й час від часу торкалися невисокої стелі. — Справжнім носієм енергії на планеті є тільки життя. І ось, бач, у науки немає іншої одиниці виміру для цієї енергії, окрім копійки… Так чи ні, Софіє Кирилівно?

Я змушена була погодитись:

— Так, Карпе Трохимовичу.

Я знов повернулася думкою до Василевої праці. Меркантилісти виводили всі суспільні багатства із грошового обігу. Це, звичайно, сліпота: гроші самі по собі нічого не творять — творять люди, використовуючи сонце, гумус та законсервовані в глибоких надрах біологічні залишки попередніх епох — вугілля, нафту. Все це не що інше, як сонячна енергія, в різні часи захоплена земною кулею й перероблена на живі організми.

І наш труд, і зусилля природи, котрі ми використовуємо для розвитку земної цивілізації, вимірюються центами та копійками. Ерги, джоулі — то одиниці виміру, котрі можна застосовувати лише у мертвій природі. Для виміру біологічної енергії вони не придатні. Отже, можна сказати, що гроші — то є міра земного життя.

Осадчий потягнувся до снопа, зірвав колосок, зважив його на долоні. Такого могутнього колосу я ще ніколи не бачила.

— Ось яка одиниця ніколи не відімре, — посміхнувся Карпо Трохимович. — Єдина рушійна сила всього живого. Вона й карбованцеві надає ваги. А синок ваш… Він у мене якось ночував. Дуже ваш Сергій мене порадував! Ясна голова в хлопця. Вони тепер легко науку засвоюють.