Микола Руденко - У череві дракона

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Руденко - У череві дракона» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: КП «Редакція журналу «Дніпро», Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

У череві дракона: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «У череві дракона»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Микола Руденко — один із найвидатніших письменників XX століття. Понад тридцять років його мужні й мудрі книжки не виходили в Україні. В роки брежнєвського застою полум’яний патріот і прозірливий мислитель кинув виклик тоталітарній системі, відбув за свої політичні погляди тривалі терміни ув’язнення і заслання, але не зламався, вистояв і в кінцевому підсумку переміг. Романи, що увійшли до книги «У череві дракона», — своєрідне втілення доленосних думок і передбачень геніального українця.

У череві дракона — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «У череві дракона», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— От бач, Надійко, — мовила я так, наче мені давно відомі плани Сергія. — Нам удвох справді було б краще. Вас іще не виселяють?

— Комендант приходив. Казав, щоб я собі домівку шукала.

— Є у вас домівка, — якомога бадьоріше мовила я. — Утрьох з лелекою заживемо.

Сергій почервонів, мовби вчинив якусь провину. І одразу ж почав пояснювати:

— Павло Михайлович до нас приїздив…

— Коли?

— Вчора. Він тебе питався… Ну, ми з ним познайомилися. Потім поїхали в «Сільгосптехніку». Просто щоб подивитись.

Сергій винувато кліпав очима, а я готова була засміятись, але стрималася.

— Як же ви встигли?.. Він нібито нікуди й не їздив.

— Встигли, — хитрувато примружився Сергій. Та ось він помітив тривогу в моїх очах. — Не хвилюйся, мамо. Це недалеко. Ми до обіду й обернулися.

Трохи опанувавши себе, запитала:

— А чим же ви їздили?

— Павло Михайлович зупинив машину, що належить «Сільгосптехніці». З Києва поверталася. Вони з шофером спершу заїхали до нас, потім… Ну, запросив мене Павло Михайлович. Мені цікаво було.

Я вирішила більше ні про що не розпитувати. Побалакаю з Павлом. Йому ще кілька днів лишалося в нас відпочивати. Змовники! Видно, щось серйозне задумали. Ну, зачекай, Павле! Я тобі покажу, як санаторний розпорядок порушувати.

— А ви не боїтесь? — запитала Надійка, думаючи про своє.

— Чого мені боятися?

— Вона й вікна може повибивати, — кивнула в бік Макарихи.

— Пусте. Нові вставимо.

Її очі враз посвітлішали. Метнулася до плитки, внесла гарячої картоплі, що була густо посилана зеленим кропом.

— Чого ви город не обробляєте?.. Щоб оце аж сюди картоплю на собі тягати… Тут і корову тримати можна. Свою!..

Вона вклала стільки натхнення в слово «свою», наче справді вже в нашій повітці, під лелекою, з’явилася рогата годувальниця.

Коли Сергійко був малий, ми з Василем деякий час тримали корову. Сільський побут власні закони диктує. Надійка також у селі виросла, любить господарство. Та, мабуть, остогидло їй на свекруху працювати — хочеться вільною господинею себе відчути. Легко мені стало на душі: значить, повірила Надійка, що в мене вона не буде наймичкою. Ще б пак! Вона ж бачить: розкішна садиба марно пропадає. А колись тут добре господарство було.

— Переходьте до мене, Надійко. Заводьте корову, якщо впораєтесь. Від мене кривди вам не буде.

— Ніби я того не знаю! — видихнула радісно.

— А Яків повернеться… Він мені теж не чужий.

Надійка заночувала у нас. Вранці ми разом вирушили на роботу — вона до свого мотелю, а я в санаторій.

Відразу ж розшукала Павла. Він зустрів мене винуватою посмішкою:

— Усе приймаю — і кару, й амністію. Воля ваша.

Я пожартувала:

— Не сподівалася, що ви такий спритний.

— Воно само собою сталося. Правду кажучи, я вас підстерігав. Потім подумав, що ви вже пішли додому. Вирішив доганяти.

— На засіданні місцевкому затрималась. Сільськогосподарські питання вирішували.

— Невже? Які ж саме? — сміявся Павло.

— Можна чи не можна тримати курей. Люди сарайчиків набудували, а начальство лається.

Потім похопилася: навіщо йому це знати? Але Павло, виявляється, все вже довкола санаторію встиг вивчити.

— Це отам за оранжереєю? Туди к бісу! Чого ж їх не тримати? До них тут хіба що лисиці деякі претензії матимуть. А начальству чим вони зашкодили?..

— Ми ж не радгосп, а санаторій. Відповідальні особи в нас відпочивають. Перед вами сам товариш Околиця лікувався. Третій секретар ЦК.

— Сам! — білозубо реготав Павло. — Ніби той «сам» лише до півоній принюхується. Хто це у вас такий грамотний?..

Хотілося сказати: Кулик, звичайно. Хто ж іще? Добре його пропісочили члени місцевкому. Хоч це й міська смуга, але ж не Хрещатик. Ліси довкола. А, бач, прискіпується до людей, щоб владою своєю похизуватися. Та нічого з того не вийшло. Микола Олександрович нас підтримав. А щоб лісництво з протипожежних міркувань не заперечувало, треба цегляні сараї збудувати. Ото й уся проблема. Так і ухвалили: доручити тов. Куликові П. І. забезпечити співробітників санаторію цеглою та цементом…

Я, звісно, про це промовчала, а Павло не розпитував. Заговорила про інше.

— Скажіть, Павле Михайловичу… Йому там сподобалось?

Замість відповіді він узяв мене за лікоть і повів у зимовий сад. Тут було багато світла, росли пальми, а поміж них стояли лавочки та шезлонги.

— Софіє Кирилівно! Давайте серйозно поговоримо. Осадчий мені наказав, щоб я без вас не повертався.

— Оце ви називаєте — серйозно? — лукаво кинула, сідаючи навпроти.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «У череві дракона»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «У череві дракона» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Борис Руденко
Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон
Микола Руденко
Микола Дашкієв - Зуби дракона
Микола Дашкієв
libcat.ru: книга без обложки
Борис Руденко
libcat.ru: книга без обложки
Елена Руденко
Микола Руденко - Ковчег Всесвіту
Микола Руденко
Микола Руденко - Чарівний бумеранг
Микола Руденко
Микола Руденко - Народжений блискавкою
Микола Руденко
Александр Руденко - Octava
Александр Руденко
Отзывы о книге «У череві дракона»

Обсуждение, отзывы о книге «У череві дракона» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x