Микола Руденко - У череві дракона

Гадаю, після попередніх пояснень зовні простеньке креслення Осадчого вже не виглядатиме ні чудернацьким, ні примітивним, і навіть такий предмет, як коров’ячий кізяк, не порушить євангелійної святості. Адже ж самозрозуміла фізіологія людського організму не перешкоджає духовним надбанням людини. Просто належить розуміти, що фізіологічне існує для духовного, а не навпаки.

Отож продовжу аналіз гносису в записі Осадчого. Ірод, як, мабуть, читач уже здогадався, символізує державу. Космос для держави як такої (незалежно від характеру історичної епохи!) має у своєму розпорядженні лише одну хлібину, ніяк не більше. В цьому розумінні цар Ірод та Іосиф-Тесляр (представник ремісництва, з якого згодом виріс робітничий клас) абсолютно рівноправні. Але ж Іосиф володіє тільки вмілими руками, а цар володіє військом.

І тут вступає в дію іще один біблійний міф, що виник на тисячоліття раніше, — міф про Адама, Єву та дерево пізнання добра і зла, з якого Бог заборонив зривати райське яблуко. Дерево пізнання — це, власне, і є креслення Осадчого, а заборонене яблуко на ньому — одна із хлібин, якої завжди бракує державі. Роль Адама тут виконує цар Ірод, роль Єви — Іродіада, яка вимагає піднести їй голову Івана Хрестителя. Голова пророка на блюді в цьому разі виступає в ролі забороненого яблука, котре супроти Божої волі зірвала Єва. Страшне яблуко, бо надійшли страшні часи. І чим далі, тим більше пророчих голів падатиме з дерева пізнання добра і зла.

Як відомо, Іван Хреститель передував приходові Месії, бо хрестив лише водою, а не Духом Святим. У цьому разі маємо одне із переодягань гносису, бо його наукове пояснення не дійшло б до наших часів — логічне у своїй популярності завжди поступається перед емоційним. Суть же цих міфів та ж сама: рід людський гріховний від свого початку. Ця гріховність закладена в можливості зірвати заборонене яблуко або з’їсти заборонену хлібину, що, по суті, віддзеркалює ту ж саму космічну істину.

Даруй мені, невідомий читачу, що я змушена звільняти гносис від міфологічного одягу, але ж для всього в світі приходить свій час. Іван Хреститель співвідноситься щодо Христа, як дядько Сашко щодо Осадчого. Дядько побудував єгипетське колесо, яке сприяло нарощуванню врожайності за допомогою води. Осадчий зібрав найбільший у світі врожай пшениці (нехай поки що на обмеженому полі) за допомогою оптимальної діяльності фотосинтезу — отже, відбувалося хрещення Духом Святим. І сталося це не деінде, а в нашій Україні.

Добре пригадую, що дядько Сашко так і пояснював оті сто одинадцять центнерів з гектара — як прихід Христа. Та й самого Карпа Трохимовича бачив у цій ролі — цілком земні риси Осадчого такому баченню не заважали. Тут-бо й справді небо на гумусному екрані земної кулі витворює містерію — треба лишень її побачити. Дядько Сашко її добре бачив, а також навчив бачити й мене.

Ось я знов пригадала один із його гностичних уроків.

— А чи знаєш, Сонечко, чому католики святкують Різдво двадцять п’ятого грудня? Православні також, але в них за багато років календар змістився. Через те їхнє двадцять п’яте грудня припадає на сьоме січня. Справа в тому, Соню, що земна доба трохи більша, ніж двадцять чотири години. Фактично православні ієрархи бунтують проти астрономії. Неуцтво возвели в принцип… Ну як, знаєш?

— Ні, не знаю. А чому двадцять п’ятого грудня?

— Бо саме тоді день починає приростати. А ніч коротшає. На секунди й хвилини, звичайно. Отже народжується Дитина-Світло. Це ж бо і є правдивий Христос.

Якщо підсумувати сказане, то П’ять Хлібин Христових (енергія зерна і соломи) розподіляються в такий спосіб: Богородиця — 1, Ірод — 1, Орач — 1, Іосиф — 1, ясла — 1. Це, власне, ідеальний розподіл. До речі, хто хоче переконатися, що я не містифікую гносис, а звільняю його від містицизму, хай візьме IV том «Капіталу» («Теорії додаткової вартості») — там він легко відшукає «Економічну таблицю» Ф. Кене в записі К. Маркса. Згадані мною п’ять одиниць, що надходять від землеробства, виглядають у цьому записі основою космічної кібернетики, хоч Маркс дуже далекий від такого розуміння. Він кілька разів береться витлумачити глибинні якості «Таблиці», але йому це не під силу. Маркс затуманює проблему, спотворює істину.

Замість п’яти одиниць Маркс винаходить аж сім і критикує автора «Таблиці» за те, що той цього не бачить. Чи не дивовижа: у своєму власному творінні Кене не зумів правильно полічити величини, на яких заснована «Таблиця»? Насправді ж сліпим залишається Маркс, бо наділяє двома додатковими одиницями промисловість (безплідний клас, як називає цю сферу Кене), що абсолютно неприпустимо. Бо хіба ж не ясно, що промисловість не породжує продуктів фотосинтезу, а лише винищує їх: поїдає хліб, спалює газ, нафту, вугілля. І коли продукти фотосинтезу вичерпуються, промисловість помирає разом із людьми.