Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Юніверс, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Шляхи свободи. Зрілий вік: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Шляхи свободи. Зрілий вік»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У трилогії «Шляхи свободи» славетного французького письменника, лауреата Нобелівської премії Жана-Поля Сартра розглядається проблема свободи в сучасному суспільстві, яке накладає на індивіда численні обмеження у вигляді моральних соціальних обов’язків. Зберегти свою внутрішню свободу можна лише тоді, коли рішуче відкинути усе, що суперечить глибинним засадничим вимогам твого існування…
«Зрілий вік» — перша частина трилогії «Шляхи свободи» в якій змальовано складний шлях до усвідомлення справжньої сутности свободи.

Шляхи свободи. Зрілий вік — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Шляхи свободи. Зрілий вік», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Він знову нахилився до Марсель.

— Скажете, не так було?

Марсель не дивилася на нього. Вона обернула голову до умивальниці, й Даніель бачив її профіль. Вигляд у неї був понурий.

— Десь так, — відказала вона.

І дуже зашарілася:

— О господи! Давайте не будем про це, Даніелю, прошу вас! Мені… мені це не дуже приємно.

Даніель не зводив з неї очей. «Вона тремтить», подумалося йому. Та він ще не зовсім розумів, було йому до вподоби принижувати її чи принижуватися разом з нею. Він сказав собі: «Це легше, ніж мені здавалося».

— Марсель, — озвався він, — не замикайтеся в собі, благаю вас: знаю, як неприємно вам про це говорити…

— Надто ж із вами, — сказала Марсель. — Даніелю, ви так відрізняєтеся від усіх інших!

Отуди к дідьку, я її чистота! Вона знову здригнулася і притисла руки до грудей.

— Я не смію більше й дивитися на вас, — сказала вона. — Навіть якщо я й не стала огидна для вас, то мені здається, що я вас утратила.

— Знаю, — гірко сказав Даніель. — Арханґели легко лякаються. Послухайте, Марсель, не змушуйте мене більше грати цю кумедну ролю. В мені геть нічого немає від арханґела; я просто ваш друг, щонайкращий друг. І все-таки я повинен сказати своє слово, — докинув він твердо, — тому що здатен вам допомогти. Марсель, ви справді впевнені, що не хочете дитини?

Легеньке тремтіння пробігло через усе тіло Марсель, здавалося, воно хоче розсипатися на порох. Та ось дрож зненацька урвалася, так нічим і не завершившись, тіло осіло на краю ліжка, непорушне і важуче. Марсель обернулася до Даніеля; вона була червона, мов рак; та дивилася вона на нього без урази, з беззахисною заціпенілістю. Даніель подумав: «Вона у відчаї».

— Вам треба сказати тільки слово: якщо ви упевнені в собі, то Матьє отримає гроші завтра ж уранці.

Він майже бажав, щоб вона сказала: «Я упевнена в собі». Він дасть гроші, та й буде по всьому. Проте вона нічого не казала. Вона обернулася до нього, вигляд у неї був очікувальний; треба було йти до кінця. «Ого! — подумки жахнувся Даніель. — Їй-богу, в неї вдячний вигляд!» Як і Мальвіни, коли він давав їй чосу.

— Ви! — сказала вона. — Ви думали про це! А він… Даніелю, на цілому світі лише ви один переймаєтеся мною.

Він підвівся, сів біля неї і взяв її за руку. Млява, гарячкова рука, переповнена довірою: він мовчки тримав її у своїй долоні. Марсель начебто ладна була от-от розплакатися; вона втупилася в свої коліна.

— Марсель, невже вам байдуже, що вашу кровинку знищать?

Марсель втомлено поворухнулася.

— А ви що пропонуєте?

Даніель подумав: «Я виграв». Та втіхи від цього не відчував. Він задихався. Зблизька від Марсель таки тхнуло, він голову міг поставити в заклад; цей дух був нечутний і, власне кажучи, взагалі не був запахом, та здавалося, ніби вона запліднює все повітря довкола себе. А ще ж ця рука, що пітніє в його долоні. Він ледве стримався, щоб не стиснути її ще дужче, щоб не вичавити з неї ввесь той сік.

— Не знаю, що можна зробити, — трохи сухо сказав він, — потім подивимося. Зараз я думаю лише про вас. Якщо ця дитина у вас буде, то може стати нещастям, а може й таланом. Марсель, ви повинні про все гарно подумати, щоб потім не докоряти собі.

— Так… — відказала Марсель, — авжеж…

Вона дивилася в порожнечу з довірливим виглядом, од якого неначе аж помолоділа вся; Данієлеві спала на думку юна студентка, котру він допіру бачив на світлині. «Справді, вона була молода…» Та на цьому марному обличчі не хвилювали навіть відблиски молодости. Він зненацька випустив її руку й трохи відсунувся від неї.

— Подумайте, — наполегливо повторив він. — Ви справді впевнені?

— Хтозна, — відказала Марсель.

І підвелася.

— Даруйте, мені треба підтикати ковдру матусі.

Даніель мовчки вклонився: такий був ритуал. «Виграв таки!» — подумав він, коли вона зачинила за собою двері. Він витер долоні носовичком, потім хутко підвівся й відкрив шухляду нічного столика: часом він знаходив там цікавенькі листи, короткі цидулки від Матьє, геть подружнього тону, або ж нескінченні нарікання Андре, якій не таланило в житті. Цього разу шухляда була порожня, Даніель знов опустився у крісло й подумав: «Я виграв, вона вмирає від бажання знестися». Він був радий, що залишився на самоті: це давало змогу поглибити свою ненависть. «Їй-богу, Матьє одружиться з нею, — сказав собі він. — Але ж і мерзотник він, геть і не порадився з нею. Не варто, — перепинив себе він, сухо посміхнувшись. — Не варто його ненавидіти, хоча справедливих мотивів для цього й доста: у мене й інших вистарчить».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Шляхи свободи. Зрілий вік»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Шляхи свободи. Зрілий вік» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Шляхи свободи. Зрілий вік»

Обсуждение, отзывы о книге «Шляхи свободи. Зрілий вік» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x