Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

— А Жак?

— У нього багато справ цими днями, я майже не бачу його. Та він, як завжди, не думає про своє здоров'я.

Матьє зненацька відчув глибоку досаду. «Вона належить Жакові», подумалося йому. Він ніяково глянув на її довгу смагляву руку, що виглядала з рукава дуже простої сукні, підперезаної червоним поясочком, сукня та була майже як у маленької дівчинки. Рука, сукня й тіло під нею належали Жакові, так само, як і фотель, як секретер із червоного дерева, як диван. Від цієї скромної, цнотливої дами віяло духом чужого владання. Запала мовчанка, далі Матьє мовив теплим і трохи гугнявим голосом, який він приготував для Одетти:

— У вас така гарна сукня.

— Послухайте, — з обуреним сміхом вигукнула Одетта, — та облиште ж ви нарешті цю сукню; щоразу, як ви бачите мене, ви тільки й говорите про мої сукні. Скажіть мені краще, що ви робили цього тижня.

Матьє теж засміявся, він відчув, що напруга його минулася.

— Ні, мені хочеться сказати дещо про цю сукню.

— О господи! — вигукнула Одетта. — Що ж це може бути?

— Так от, мені здається, що до цієї сукні вам слід було надівати сережки.

— Сережки?

Одетта зацікавлено глянула на нього.

— Либонь, ви вважаєте, що це було б надто вульґарно, — сказав Матьє.

— Та ні. Проте це робить обличчя нескромним. — Вона зненацька засміялася і мовила йому просто у вічі: — Якщо я їх надіну, то вам, звісно ж, буде зі мною зручніше.

— Та ні, чому ж? — невиразно проказав Матьє.

Він був здивований, в голові роїлися різні думки; виявляється, вона таки недурна. Її розум був такий же, як і врода: було у ньому щось невловне.

Запала мовчанка, Матьє не знав, що і сказати. Та все ж йому не хотілося йти, він упивався тут якимсь супокоєм. Одетта люб'язно мовила:

— Я винна, що затримую вас, хутчій же йдіть до Жака, у вас заклопотаний вигляд.

Матьє підвівся. Йому подумалося, що зараз доведеться просити у Жака гроші, і в нього аж у кінчиках пальцях защеміло.

— До побачення, Одетто, — ніжно сказав він. — Ні-ні, не турбуйтеся, я ще зайду попрощатися з вами.

«До якої міри вона є жертвою? — питався він сам у себе, стукаючи до Жака. — З таким типом жінок ніколи не знаєш напевне».

— Заходь, — мовив Жак.

Він підвівся, жвавий, дуже стрункий, і пішов назустріч Матьє.

— Здоров, старий, — гаряче сказав він. — Все гаразд?

Він здавався набагато молодшим од Матьє, хоча був старший. Матьє вважав, що він трохи вгодований, надто ж у стегнах. До того ж, він мусив носити корсет.

— Здоров, — з дружньою усмішкою відказав Матьє.

Він відчув себе винуватим, уже двадцять років почувався винуватим, коли думав про брата чи бачив його.

— Ну, — сказав Жак, — і яким же вітром тебе принесло?

Матьє понуро махнув рукою.

— Кепські справи? — поспитався Жак. — Та сядь он у фотель. Хочеш віскі?

— Один ковток, — відказав Матьє. Він сів, у горлі в нього стислося. Він подумав: «Вип'ю віскі та й ушиваюся, нічого не сказавши». Та було запізно, Жак пречудово розумів, про що ідеться: «Він просто подумає, що я не наважився попрохати грошей». Жак стояв біля столу, він узяв пляшку і налляв дві шклянки віскі.

— Це остатня пляшка, — сказав він, — та я не поповнюватиму запаси аж до осени. Хоча кажуть, ніби у спеку фіц-джин смакує добре, та віскі найкраще, ти як гадаєш?

Матьє не відповів, він понуро дивився на це свіже рожеве обличчя геть молодої людини, на цю біляву, коротко стрижену чуприну. Жак невинно всміхався, вся його персона випромінювала невинність, та погляд був твердий. «Він розігрує невинність, — люто подумав Матьє, — він дуже добре знає, навіщо я прийшов, зараз він шукає для себе підходящу ролю». Він грубо сказав:

— Ти пречудово знаєш, що я прийшов позичити в тебе грошенят.

Ну от, слово вже вилетіло. Тепер він уже не міг відступити; брат зачудовано підняв брови. «Не пощадить він мене», тоскно подумав Матьє.

— Та де там, у мене й на думці цього не було, — сказав Жак, — чому ти вважаєш, ніби я так подумав? Хочеш сказати, що це єдина мета твоїх візитів?

Він сів, так само стрункий, трохи напружений, і спритно заклав ногу за ногу, немов би компенсуючи напруженість тіла. На ньому був прегарний спортивний костюм із анґлійського сукна.

— Та ні на що я не натякаю, — відказав Матьє. Потім кліпнув очима і додав, міцно стискаючи шклянку:

— Просто мені потрібно чотири тисячі франків не пізніш, як на завтра.

«Зараз він скаже ні. Аби хутчій, то я відразу ж і вшиюся». Та Жак ніколи не квапився: він був адвокатом, і часу в нього вистачало.