Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

— Чотири тисячі! — сказав він, із виглядом знавця хитаючи головою. — Подумати, подумати тільки!

Він простягнув ноги і з утіхою почав розглядати свої черевики.

— Ти бавиш мене, Тьє, — сказав він, — бавиш, а заразом і навчаєш розуму. Ні, не думай, що я хочу сказати щось лихе, — хутко докинув він, побачивши, як Матьє зробив обурений жест, — я й у гадках не маю критикувати твою поведінку, просто я розмірковую, ставлю собі запитання, дивлюся на все це збоку, сказать би, по філософському, якби переді мною оце не сидів філософ. Бачиш, коли я думаю про тебе, то дедалі більше переконуюся, що не треба бути людиною принципів. Ти просто-таки напханий ними, ти винаходиш їх і ти ж таки не підпорядковуєш себе їм. Теоретично, немає на світі більш незалежної людини, це дуже добре, ти живеш понад класами. От тільки запитую я себе, що з тобою було б, якби на світі не було мене. Май на увазі, що я, людина без принципів, щасливий деколи допомагати тобі. Та все-таки мені здається, що якби я був людиною з ідеями, то мені було б не до шмиги просити щось в мерзенного буржуа. Адже я мерзенний буржуа, — докинув він, регочучи від усього серця.

І, регочучи, провадив далі:

— А найгірше те, що ти, котрому наплювати на родину, користуєшся родинними стосунками, щоб позичати в мене грошенята. Адже ти не звернувся б до мене, якби я не був тобі братом.

Він набрав вигляду щирої зацікавлености.

— Десь там, у глибині душі, це тебе не бентежить?

— Життя змушує, — і собі сміючись, відказав Матьє.

В ідейні суперечки не варто було вдаватися.

З Жаком ідейні дискусії завжди закінчувалися кепсько: Матьє втрачав свою незворушність.

— Так, напевне, — крижаним голосом сказав Жак. — А не здається тобі, що, якби ти був трохи орґанізованіший… Та це, звичайно ж, суперечить твоїм ідеям. Май на увазі, кажу я не про твою вину, — як на мене, то тут винні принципи.

— Знаєш, — сказав Матьє, аби не мовчати, — відмова від принципів — це теж принцип.

— Он воно що! — вигукнув Жак.

«Тепер, — подумав Матьє, — він дасть їм спокій». Та він дивився на пухкі братові щоки, на його пещене обличчя, на його відкритий й усе ж таки впертий вираз — і, відчуваючи, як стислося серце, подумав: «А він затявся». Слава богу, Жак знову обізвався:

— Чотири тисячі, — повторив він. — Це щось несподіване, адже минулого тижня, коли ти… коли ти приходив до мене просити за одну невеличку послугу, то про гроші й мови не заходило.

— Та воно так, — сказав Матьє, — я… це сталося вчора.

Зненацька він подумав про Марсель, побачив її, похмуру і голу в рожевій кімнаті, й додав наполегливим тоном, який здивував і його самого:

— Жаку, мені справді потрібні гроші.

Жак із зацікавленням поглянув на нього, і Матьє закусив уста: коли брати були разом, то в них не було звички так відверто виявляти свої почуття.

— До такої міри? Дивно. Ти, однак, останній… Зазвичай… зазвичай ти позичаєш у мене небагато, бо не вмієш чи не хочеш орґанізувати себе, та я б ніколи не подумав… Звичайно, я ні про що в тебе не питаю, — трохи допитливо докинув він.

Матьє вагався: може, сказати, що це для сплати податків? Та ні. Він же знає, що я сплатив їх у травні.

— Марсель вагітна, — раптом сказав він.

Він відчув, що стає червоний, мов рак, і стенув плечима, врешті, чому б і ні? Та звідки ж цей несподіваний пекучий сором? Він аґресивно поглянув братові в обличчя. Жак немов би зацікавився.

— Ви хочете дитину?

Він вдавав, що не розуміє.

— Ні, — гостро відказав Матьє, — це сталося випадково.

— Мене це теж дивує, — сказав Жак, — але ти міг би довести до кінця свої експерименти з усталеним життєвим ладом…

— Авжеж, тільки не про це йдеться.

Запала мовчанка, потім Жак спокійнісінько запитав:

— Та й що ж? Коли весілля?

Матьє почервонів од гніву: як завжди, Жак відмовлявся чесно розглядати ситуацію, він просто кружляв довкола неї, а водночас його розум силкувався знайти орлине гніздо, звідки він міг би уважно наглядати за поведінкою інших. Що йому там не казали б, що не робили б, а першим його стремлінням було стати понад суперечками, споглядати він міг тільки згори, в нього була пристрасть до орлиних гнізд.

— Ми вирішили, що вона зробить аборт, — брутально сказав Матьє.

Жак навіть оком не моргнув.

— Ти знайшов лікаря? — байдуже поспитався він.

— Так.

— Надійний чоловік? Судячи з того, що ти мені казав, здоров'я в цієї жінки вутле.

— В мене є друзі, які ручаються за нього.

— Так, — мовив Жак, — так, звичайно.