У памфлетах «Дрібнички для погрому» й «Школа трупів» різко проявився антисемітизм Селіна, що викликало негативну реакцію французької громадськости. В них євреї і, ширше, всі належні тією чи іншою мірою до єврейської ментальности представлені принципово відповідальними за сучасний занепад Франції і всієї Європи. Власне, це ідеї й умонастрої, бродильнею котрих було дрібноміщанське середовище, з якого вийшов Селін і яке з такою відразою змалював у романі «Смерть у кредит». Разом з тим вони виявилися співзвучні нацизму, до якого Селін, на ґрунті антисемітизму, без недомовок висловив симпатію у «Часі скрути». І хоч під час окупації Франції колабораціоністські акції за ним не числяться, загальна зненависть до фашизму небезпідставно поширилася й на нього. В 1944 році він мусив утікати до Німеччини, а після її розгрому був засуджений до ув 'язнення, яке відбував у Данії.
На тривалий час Селін випав з літератури, в яку знову поступово входить після реабілітації 1951 року й повернення на батьківщину. Все те, що довелося пережита, охолодило його памфлетний запал і послабило цинічний нігілізм: це відчувається в творах 40-х років, зокрема в романі «Гіньйоль» (1944) і в повісті «Траншея» (1949).
Найзначнішим твором пізнього Селіна є його трилогія, до якої входять романи «Із замку в замок» (1957), «Північ» (1960) і «Рігодон» (1961), своєрідна хроніка його екзилю й чорних днів життя. І хоч між «раннім» і «пізнім» Селіном пролягла тривала пауза, фатальні помилки й жорстокі катастрофи, можна сказати, що творчість письменника в основному розвивалася в одному річищі як на семантичному рівні, так і на рівні поетики. Як у довоєнних романах, так і в названій трилогії знаходимо той же екзистенційний дискурс, ті ж ментально-емоційні комплекси та структури і ті ж форми та засоби їх вираження. Романи трилогії теж будуються на біографічній основі, їм притаманна та сама «безформна форма», що адекватно передає хаос буття і внутрішнього світу героя-оповідача, ввергнутого в кошмарну круговерть історії. Оповідь також відзначається крайньою емоційною насиченістю, але в трилогії, особливо в першому романі, виразніше звучить сповідальна інтонація з прихованим бажанням виправдовуватися. З роману в роман згущується апокаліпсис, сягаючи кульмінації в останньому, в «Рігодоні», цій, за висловом К. Ґаденса, «галюцинаційній книзі подорожі Німеччиною, яка розвалюється з кінця в кінець і палає до самого моря».
Можна сказати, в трилогії продовжується «подорож на край ночі» у різних сенсах, в тому числі й метафізично-символічному. Він заявлений уже у вступному розділі роману «Із замку в замок» і, отже, всієї трилогії. Повертаючись вечорами з лікарняних візитів, автор спостерігає на причалі невеличкий застарілий пароплав, на який сідають люди, серед них він бачить і своїх померлих знайомих, котрі запрошують його з собою. Цей пароплав, човен Харона, що відпливає в царство мертвих, — маячня, але в ній далі спливає недавнє минуле, котре постає у відповідному освітленні і набуває конотативного сенсу нової «подорожі на край ночі», подорожі, що веде від життя до смерти.
Дмитро НАЛИВАЙКО
Подорожувати дуже корисно, це сприяє розвиткові уяви. А решта — лиш омана й утома. Подорож, що її здійснюємо ми, цілковито уявна. В цьому й полягає її сила.
Наша подорож — шлях від життя до смерті. Люди, тварини, міста, речі і явища — все витворено уявою. Це лише роман, не що інше, як вигадана оповідь. Так казав Літтре, а він ніколи не помилявся.
До того ж кожен може вчинити так само, як і ми. Досить лише заплющити очі.
Це по той бік життя.
Що ж, «Подорож» починається. І я хвилююся.
Скільки всього було за чотирнадцять років…
Якби я не був такий знедолений і не мусив заробляти на шматок хліба, то, признаюсь, не розповів би нічого, не написав би жодного рядка.
Бо до мене поставились вороже. Я породив надто багато неприязні до себе.
Подивіться, скільки навколо смертей, ненависти, підступности… Подивіться, яка навколо клоака, гляньте на тих потвор… Ох! Краще бути сліпим і глухим!
Ви, може, заперечите: «Але ж це не подорож! Злочини, від яких ви буцімто постраждали, — пусте, звичайнісінькі „життєві дрібнички“! Розповідь про них свідчить тільки про вашу схильність до обмов і наклепів. Оті неймовірні паскудства — лише витвір вашої хворої уяви! У вас комплекс пошуку справедливости? Він мучить вас? То й нарікайте на самого себе! Ви просто дивак!»
Читать дальше