Ґустав Майрінк - Ґолем

Звідки він міг знати, про що я думаю?

Іноді людська думка працює так інтенсивно, що, мов іскра, спроможна перестрибнути до мозку людини, яка стоїть поряд, — так здалося мені.

— З чого лишень вони живуть? — запитав я по хвилі.

— Живуть? З чого? Та деякі з них мільйонери!

Я зиркнув на Харусека. Що він міг мати на увазі!

Але студент мовчав, роздивляючись хмари.

На якусь мить шемрання голосів під аркою стихло, чутно було тільки шум дощу.

Що ж він хотів тим сказати? «Та деякі з них мільйонери!»

І знову Харусек ніби відгадав мої думки.

Він показав на ятку лахмітника, біля якої у брунатно-рудих калюжах мокло іржаве старе залізяччя.

— Аарон Вассертрум! Ось він — мільйонер! Майже третина єврейського міста належить йому. Хіба ви цього не знали, пане Пернат?

Мені буквально перехопило подих.

— Аарон Вассертрум? Аарон Вассертрум мільйонер?

— О, я його добре знаю, — з жовчю у голосі вів далі Харусек, ніби тільки того й чекав, що я його запитаю. — Я і його сина знав, доктора Вассорі. Чули про такого? Знаменитий окуліст доктор Вассорі! Ще рік тому все місто захоплено говорило про нього, як про великого… вченого. Тоді ніхто не знав, що він змінив прізвище, а раніше називався Вассертрумом. Доктор охоче грав роль вченого мужа, далекого від світського життя, а коли якось зайшла мова про його походження, скромно й зворушено натякнув, що його батько походить з ґетто, а сам він був змушений був ціною страждань і неймовірних зусиль прокладати собі шлях до світла науки від самісіньких низів.

Ага! Ціною страждань і неймовірних зусиль!

Чиїх страждань і чиїх зусиль? І з чиїми коштами? Цього він не сказав!

Я ж знаю, до чого тут ґетто! — схопивши мою руку, Харусек нестямно потряс її. — Майстре Пернат, я й сам ледь можу втямити, який я бідний. Я змушений ходити напівголий, мов волоцюга. Ось самі гляньте! А я ж студент медицини — освічена людина!

Він розхристав на собі пальто, і я з жахом побачив, що на ньому ні сорочки, ані маринарки — лише голе тіло.

— І таким злидарем я був уже тоді, коли довів до краху ту бестію, того всемогутнього, вседостойного доктора Вассорі. Ще й нині ніхто не здогадується, що це я, саме я, став призвідцем…

У місті гадають, ніби винен в усьому такий собі доктор Савіолі, ніби то він викрив шахрайство доктора Вассорі й довів його до самогубства. Але кажу вам: доктор Савіолі був лише знаряддям у моїх руках! Я сам-один уклав план, зібрав усі матеріали, роздобув докази й тихо, непомітно, камінь за каменем, розхитував мури достатку доктора Вассорі доти, коли вже жодні гроші на світі, жодне крутійство ґетто не могли запобігти катастрофі — для остаточного краху було достатньо лише незначного поштовху…

Знаєте, як… як гра в шахи.

Саме так грають у шахи.

І ніхто не знає, що винуватець — я!

Лахмітникові Ааронові Вассертрумові часом не дає спати жахливий здогад, що руку в цій грі доклав хтось іще, кого він не знає, не може намацати; не доктор Савіолі, хтось інший і цей хтось невідступно десь поблизу.

Хоча Вассертрум і належить до тих, кому дано прозирати крізь стіни, однак йому невтямки, що може знайтися мозок — та й не один, — здатний вичислити, як довгою, непомітною, отруєною голкою, оминаючи мури, камені, золото й діаманти, проткнути судину життя.

Харусек ляснув себе по чолі й несамовито розреготався.

— Аарон Вассертрум скоро про це довідається. Того дня, коли захоче вчепитися у горло докторові Савіолі! Саме того дня! Цю шахову партію я теж розрахував до останнього ходу. Тепер це буде гамбіт королівського слона! Аж до гіркого кінця не можливий жодний хід, на який я не зумів би дати нищівної відсічі.

Хто вступить зі мною в такий гамбіт, зависне в повітрі, скажу я вам. Як безпомічна маріонетка на тонких ниточках — ниточках, за які смикаю я. Чуєте? Я смикаю! І всі її зусилля марні — жодної свободи волі…

Студент говорив, наче в лихоманці, я з жахом дивився на нього.

— Що вам заподіяли Вассертрум і його син, що ви аж палаєте ненавистю до них?

Харусек поривчасто відмахнувся від моїх слів.

— Облишмо це! Запитайте ліпше, що погубило доктора Вассорі. Чи може, бажаєте поговорити про це іншого разу? Дощ вщухає… Хочете, мабуть, додому?

Він стишив голос, як людина, що нараз заспокоїлася. Я похитав головою.

— Ви чули коли-небудь, як нині лікують катаракту? Ні? То я мушу вам докладно пояснити, щоб ви добре зрозуміли, майстре Пернат!

Тож слухайте: катаракта — важке захворювання сітківки ока, що призводить до сліпоти. Існує лише один спосіб запобігти недузі — так звана іридотомія. Вона полягає у видаленні з райдужної оболонки ока клиновидного шматочка. Неминучий наслідок такого втручання — значне потьмяніння зору, яке залишається на все життя, але здебільшого вдається загальмувати розвиток сліпоти. Діагноз катаракти має, однак, свої особливості.