Гнат Хоткевич - Життєві аналогії

— Ей, діду! Завтра ж підеш на Сибірську залізницю разом із твоїм паровозом.

Кеслер плюється: йому цілком зрозуміла сіль оцієї насмішки. Паровози систем Kessier'a мали дуже погану репутацію в... нським цепі, тому «дід» страшенно не любив, коли їх називали його паровозами. Згадка про Сибірську залізницю теж не була особливо приємною, бо на Сибірську залізницю відправляли все негідне: і паровози, які погірше, і состави, і бригади [15] Потяг обслуговують дві бригади: паровозна й кондукторська. , бо добрі машини й робітники всякому й на місці потрібні.

Взагалі, кажу, було защо Кеслерові ненавидіти Терещенка. А коли до депа прийшло вісім штук нових гарних паровозів системи Compound [16] Це так звана система «подвійного поширення». В звичайних машинах пара, відробивши, має в собі ще досить енергії. Отже, в системах подвійного поширення ту пару не випускають геть, а направляють у другий циліндр, більшого об'єму, і пара тут поширюється другий раз, тоб то другий раз дає роботу. , і Терещенко був одним з восьми, котрим начальство знайшло можливим доручити нові машини, — того вже було занадто. Кеслер кусав губи зі злости, але нічого не міг поробити.

І що найбільше завжди дратувало німця, так це те, що він ні в чому, от таки ні в чому не міг піймати Терещенка, щоб посміятися з нього, чимсь принизити. Навіть назву Compound Терещенко вимовляв правильно, тоді як інші машиністи називали і «канпава», і «компала» і ще бо-зна-як.

Або хоч і тепер. По дорозі об'явлені нові роботи: прокладається другу лінію, отже треба возити пісок для баласту. Встановлюється кілька пар нових робочих потягів, — і це робить де-який рух серед товарних машиністів. Річ у тім, що бригади отих баласних потягів, окрім звичайної платні, з огляду на особливо важкі умови роботи, дістають ще добові. Видима річ, що кожному хочеться заробити, тобто попасти на баласний поїзд.

— Хоч і помучишся, так зате ж і на сорочку можеш заробити,— казали машиністи.

А робота, справді, була тяжка. Властиво, не робота сама, а умовини, серед яких вона провадилася. Цілий тиждень машиніст і помічник не мають можливости злізти з паровоза. Тільки в неділю, коли робітники «кар'єра» святкують, машиніст може приїхати додому, де, само собою, спить цілий день, бо за тиждень вимориться, вибрудниться,— рад добратися до чистої постелі. А прийде ранок — знову лізь на паровоз, знову спи цілий тиждень на вугіллі, уривками, по три, по чотири годині на добу, знову ходи цілий тиждень в салі, мазуті, сажі.

Не кожний і в силі винести таке, багато машиністів простуджуються і хоріють. Бо на паровозі нема де сховатися від усяких атмосферичних змін, — отже жити весь час доводиться під голим небом. Добре, коли стоїть погода — а як дощ? Тоді машиніст мокне й удень, і вночі, лягає на дошки коло топки й висушує один бік, а другий в той час січеться дощем; потім повертається й сушить той, а цей мокне. І так далі.

І — дивна річ — нікому не приходило в голову хоч як-небудь змінити ті умови; навіть самі машиністи були на тім пункті якісь цілком байдужі. Вони ж могли б, наприклад, поставити щити [17] Щити встановлюється на паровозах зимою. , але самі не хотіли; кажуть, літом і без того душно на паровозі; а ставити на ніч і здіймати на день — обридає. Само собою, в наслідок такої байдужости було те, що частенько, замісць добавочного заробітку, машиніст, захорівши, тратив і звичайний, але й це діла не міняло.

Терещенко обурювався на такі «порядки», ще будучи помічником. Він уже тоді агітував за те, щоб машиністи подали колективну заяву про зміну цих умов. Але тоді ніхто не хотів слухати «мальчишки», хоч усім було видно, що мальчишка говорить діло. Тепер же, коли Терещенко сам став машиністом, а на дорозі знову виявилася потреба в кар'єрних роботах, він рішив за всяку ціну добитися поліпшень. Підбивав товаришів до колективної заяви, але машиністи не хотіли.

— Ти будеш їздити, а я заяву підписуй? — говорили вони, бо й справді це поліпшення могло торкнутися не всього колективу, а лише тих, хто був призначений у кар'єр.

Тоді Терещенко рішив сам іти до начальника депа. Той стрів його ласкаво.

— А, Терещенко! Мабуть знов прийшов про щось просити?

— А ви чи не вчилися часом у того... як його... у паризького професора, що вмів думки відгадувати?

— Хіба вгадав? — сміявся начальник.

— Вгадали. Бо я, справді, прийшов просити, а про що — тому йдуть пункти.

— Послухаємо, послухаємо.

— От мене тепер призначили на кар'єр.