Джозеф Киплинг - Кім

— Індуси теж із Зам-Зами гепнулися, їх мусульмани випхали. Твій таточко був пекар…

Він замовк, бо з-за рогу, з боку галасливого Моті-Базару [10] Моті-Базар — перловий ринок. , човгав чоловік, настільки дивний, що Кім, який вважав, що знає всі касти, нікого схожого доти не бачив. На зріст він був близько шести футів, на собі мав зібрану незліченними бганками темну тканину, схожу на кінську попону, і в жодній із цих складок Кім не міг відшукати ознак жодного відомого йому ремесла. За поясом у нього висів довгий залізний пенал ажурної роботи та дерев’яна вервиця, як у святого. На голові чужинець мав шапку, схожу на величезний берет. Лице мав жовте і зморшкувате, як у Фук-Шина, базарного китайця-чоботаря. Ледь скошені очі здавалися щілинами з оніксу.

— Хто то такий? — спитав Кім у товаришів.

— Мабуть, людина, — витріщив очі Абдулла і запхав пальця до рота.

— Що правда, то правда, — підтвердив Кім, — але він не схожий на жодного індійця, якого я коли-небудь бачив.

— Може, то жрець? — припустив Чхота-Лал, помітивши чотки. — Дивись! Він йде до Будинку Чудес!

— Ні, ні, — вимовив поліцейський, хитаючи головою, — я не розумію вашої мови. — Поліцейський говорив на пенджабі. — Агов, Друже Усього Світу, що він таке каже?

— Хай іде сюди, — сказав Кім і, зблиснувши голими п’ятами, скочив із Зам-Зами. — Він — чужака, а ти — воляка.

Чоловік розгублено повернувся і попрямував до хлопчиків. Він був старий, і його вовняне вбрання ще тхнуло полином гірських ущелин.

— О, діти, а що то за великий будинок? — спитав він на урду [11] Урду — діалект мови хіндустані, має багато спільного з арабською та перською мовами. Нею переважно розмовляють мусульмани півострова Хіндустані. Хіндустані у свою чергу — західний варіант мови хінді. , якою, схоже, володів пречудово.

— То Аджаб-Ґхер, Будинок Чудес! — відповідаючи, Кім не вжив жодного поштивого звертання, як то «лала» чи «міян» — він не міг вгадати віри старого.

— А, Будинок Чудес! І туди можна зайти будь-кому?

— Над дверима написано, що всім можна заходити.

— Безкоштовно?

— Я заходжу і виходжу, а я не банкір, — засміявся Кім.

— На жаль! Я старий чоловік. Я не знав, — і, перебираючи вервицю, він озирнувся у бік Музею.

— А якої касти? Де ваш дім? Ви прийшли здалеку? — допитувався Кім.

— Я прийшов через Кулу, з-за Кайласа, але що ви про це знаєте? З гір, — тут він зітхнув, — де повітря і вода свіжі та прохолодні.

— Ага! Хітай [китаєць], — гордо виголосив Абдулла. Фук-Шин якось вигнав було його зі своєї крамниці за те, що він надумав плювати на божка, який стояв над взуттям.

— Пагарі [горянин], — промовив маленький Чхота-Лал.

— Так, дитино, горянин, із гір, яких ти ніколи не побачиш. Ти чув про Бхотія [Тибет]? Я не хітай, я бхотія [тибетець], Лама, або, скажімо, гуру по-вашому, коли вже ти хочеш знати.

— Гуру з Тибету, — промовив Кім. — Таких я ще не бачив. Знач’, у Тибеті є індуси?

— Ми — послідовники серединного шляху і мирно живемо в наших монастирях, а я зібрався відвідати чотири священних місця раніше, ніж помру. Ну, тепер ви, діти, знаєте стільки ж, скільки і я, старий. — Він добродушно посміхнувся хлопчикам.

— Ти щось їв?

Чоловік порився у себе за пазухою і витягнув потерту дерев’яну чашку для збору подаяння. Хлопчики кивнули. Всі знайомі їм жерці просили милостиню.

— Зараз я їсти не хочу, — він крутив головою, як стара черепаха на осонні. — Чи правда, що багато священних зображень зберігається у Будинку Чудес Лагора? — Прочанин повторив останні слова, неначе бажав упевнитися, що адреса правильна.

— Це правда, — сказав Абдулла. — У ньому повно язичницьких бутів [12] Бути — зображення духів. . Знач’, ти теж ідолопоклонник?

— Та яка різниця, — відмахнувся Кім. — Це — урядовий будинок і там немає ідолопоклонства, а тільки сагиб із білою бородою. Пішли зі мною, я покажу.

— Чужоземні жерці їдять хлопчиків, — прошепотів Чхота-Лал.

— А він чужинець і бут-параст [ідолопоклонник], — сказав мусульманин Абдулла.

Кім зареготав.

— Він — новак. Біжіть до своїх матусь та сидіть тихенько на ручках. Пішли!

Кім, клацнувши, прокрутив турнікет, який автоматично реєстрував відвідувачів.

Старий пішов за ним і завмер від подиву. У вестибюлі виставили більші зразки греко-буддійської скульптури [13] «Зразки греко-буддійської скульптури…» — індійська культура зазнала впливу еллінської у часи вторгнення Александра Македонського, 326 р. до н. е. , створені — вчені знають, коли — забутими майстрами, чиї вправні руки таємничим чином наслідували грецький стиль. Тут були сотні експонатів: фризи з рельєфними постатями, фрагменти статуй, всіяні фігурами плити, які колись покривали цегляні стіни буддійських ступ [14] Ступи — бані чи дзвони, деякі досить великі. і вігар [15] Вігари — монастирі або ж чернечі келії. Півночі, а нині, відкопані і споряджені ярличками, були гордістю Музею. Роззявивши рота від подиву, Лама повертався то в один, то в інший бік та, нарешті, завмер у захваті перед великим горельєфом, на якому було зображено коронування, або ж возвеличення, Будди. Учитель сидів на лотосі, пелюстки якого були висічені так глибоко, що, здавалося, майже відділялися від плити. Навколо нього в благоговінні скупчилася ціла ієрархія царів, старійшин і стародавніх Будд, внизу лотоси вистелили води з рибами і птахами. Двоє Девів із крилами, як у метеликів, тримали вінок над його головою. Над ними двоє інших несли парасольку, увінчану головним убором Бодхісатви, усіяну коштовним камінням.