Эмиль Золя - Черево Парижа

Проте мадмуазель Саже затримала мадам Лекер і Сар’єтту. Драма тільки розпочиналась. Вони втрьох поглядали на будинок навпроти з жадібною цікавістю, мов хотіли поглядом проникнути крізь кам’яні стіни. Від нетерплячки кумасі почали плести плітки про красуню Нормандку.

— От вона й без коханця,— зауважила мадам Лекер.

— У неї залишився пан Лебігр,— сміючись, заперечила Сар’етта.

— О, пан Лебігр тепер більше не схоче.

Мадмуазель Саже знизала плечима і сказала:

— Ви його майже не знаєте, йому на це плювати. Ця людина вміє дбати за свої справи, а Нормандка багата. За два місяці вони поєднаються, ось побачите. Стара Мегюден давно готує це весілля.

— Проте,— казала далі торговка маслом,— поліцейський комісар застукав її з Флораном у ліжку.

— Та ні, я ж вам цього не казала... Сухий довгаль устиг втекти. Я сама там була, коли оглядали ліжко. Комісар мацав руками постіль. Там були дві западини, ще зовсім теплі...

Стара перевела дух і обурено казала далі:

— А найболючіше мені було слухати, яким жахам навчав малого Мюша цей поганець! Ні, ви собі уявити не можете... . Їх там був цілий стос...

— Що за жахи? — облизуючись, запитала Сар’єтта.

— Та хіба я знаю! Масне паскудство, свинство; комісар казав, що цього досить, щоб його повісити... Ця людина — просто потвора якась. Розбестити дитину — хіба ж це чувана річ? Звичайно, з Мюша нічого доброго не буде, та все ж таки це ще не причина, щоб робити з хлопця бунтівника. Що, хіба ні?

— Ну, звичайно,— погодилися кумасі.

— Ну, тепер, хвалити бога, всім цим каверзам та інтригам буде покладено край. Пам’ятаєте, я вам казала: «У цих Кеню щось робиться, там поганим смердить!» Тепер ви бачите, що в мене добрий нюх. Хвалити бога, квартал тепер трохи вільніше зітхне. Тут потрібна була добра мітла; адже, слово честі, дійшло б до того, що почали б різати серед білого дня. Просто життя нікому не було, самі сварки, плітки, вбивства — і все через одну людину, через оцього Флорана... Ось тепер красуня Ліза і красуня Нормандка помирилися; це з їхнього боку дуже добре, вони повинні були це зробити для загального спокою. Далі все піде як слід, ось побачите... Дивіться, он бідний пан Кеню сміється...

Справді, Кеню знову стояв на тротуарі, ледве не вилазячи з свого білого фартуха, і жартував з молоденькою служницею мадам Табуро. Цього ранку він був дуже веселий і так стиснув руки оверньянці, аж та скрикнула, а він засяяв від задоволення. Ліза старалася будь-шо затягти його до кухні. З нетерплячки вона походжала по ковбасній, боячись, що Флоран ось-ось може прийти, і хотіла відкликати чоловіка, щоб брати не зустрілись.

— Як вона хвилюється! — казала мадмуазель Саже.— Цей бідний пан Кеню нічого не знає. Сміється собі, як дитина!.. Знаєте, мадам Табуро сказала, що посвариться з Кеню, якщо вони й далі принижуватимуть свою гідність, тримаючи в себе того Флорана.

— А тимчасом їм залишається спадщина,— зауважила мадам Лекер.

— Е, ні, голубонько, він узяв свою частку...

— Хіба?.. Звідки ви знаєте?

— Та що ви кажете, це ж видно,— відповіла стара, трохи вагаючись і не знаходячи іншого доказу.— Він узяв навіть поверх своєї частки. Кеню втратили кілька тисяч франків... У людей розпусних гроші не тримаються... Ах, так ви, може, й не знаєте: він мав ще одну коханку...

— Це мене не дивує,— перебила Сар’єтта,— худі чоловіки дуже палкі.

— Так, так! І уявіть собі, жінка немолода. Якщо чоловік унадиться, то вже нічим не гребує... Пам’ятаєте мадам Верлак, дружину колишнього інспектора? Та ви ж її добре знаєте, така жовтолиця жінка...

Але тітка з небогою не дали їй договорити. Це неможливо. Мадам Верлак огидна! Тут мадмуазель Саже образилася.

— Та я ж вам кажу. Невже я буду брехати? Всі докази є: у Флорана знайшли листи від цієї жінки, цілу купу листів, в яких вона просила в нього грошей, щоразу по десять, по двадцять франків. Здається, це вже кожному ясно... Вони вдвох і чоловіка її занапастили.

Сар’єтта й мадам Лекер були переконані в цьому. Але терпець їм урвався. Вже понад годину чекали вони на тротуарі, кажучи, що тимчасом їхні рундуки, мабуть, обкрадуть. А мадмуазель Саже їх затримувала, вигадуючи нові історії. Флоран не міг утекти, він зараз повернеться. А цікаво ж буде бачити, як його арештують. І вона описувала найменші подробиці засідки, тоді як торговка маслом і торговка фруктами продовжували розглядати будинок з верху до низу, стежачи за кожним отвором, сподіваючися, що з кожної шпарки може виглянути кашкет поліцая. Та будинок, спокійний і тихий, солодко ніжився на ранковому сонечку.