Эмиль Золя - Черево Парижа

Мадмуазель Саже поспішила спуститися вниз і прийшла на ріг вулиці Пірует саме в ту хвилину, коли комісар знову заходив у хвіртку до Кеню-Граделів. Вона все зрозуміла й увійшла до ковбасної з такими блискучими очима, що Ліза дала їй знак мовчати, показавши на Кеню, який розвішував куски солонини. Коли він пішов на кухню, стара півголосом розповіла про драму, що допіру розігралась у Мегюденів. Ковбасниця, схилившись над прилавком і тримаючи руку на мисці з шпигованою телятиною, слухала з щасливим виразом жінки, що дістала перемогу. Потім, коли ввійшла покупниця й попросила дві поросячі ніжки, вона задумливо загорнула їх.

— Знаєте, я нітрошки не гніваюся на Нормандку,— розпочала Ліза, коли вони залишилися вдвох з Саже.— Я завжди її дуже любила й жалкую, що нас посварили... На доказ того, що я не гніваюся, ось дивіться, що я врятувала від рук поліції. І я ладна віддати це Луїзі, якщо вона сама прийде і попросить у мене.

Мадам Кеню вийняла з кишені фотокартку. Мадмуазель Саже обнюхала її й засміялася, прочитавши напис: «Луїза своєму доброму другові Флоранові»,— а тоді промовила верескливим голосом:

— А може, вам і не слід її віддавати. Краще залишіть її в себе.

— Ні, ні,— перебила Ліза.— Я хочу покласти край усім пліткам. Сьогодні день примирення. Досить сварок. Хай у кварталі запанує мир.

— Якщо хочете, я піду скажу Нормандці, що ви бажаєте її бачити? — запитала стара.

— Так, ви мені зробите велику приємність.

Мадмуазель Саже повернулася на вулицю Піруеті на смерть перелякала рибну торговку, сказавши, що бачила допіру її фотографію в Лізиній кишені. Проте Нормандка не відразу згодилася виконати вимогу своєї суперниці. Луїза виставила свої умови: вона піде тільки в тому разі, якщо ковбасниця вийде назустріч їй аж на поріг крамниці. Старій довелося ще двічі бігати туди й сюди, щоб установити всі пункти, що стосувалися цього побачення. Вона радісно метушилася, ведучи переговори про примирення, яке мало наробити стільки шуму. Проходячи востаннє мимо дверей Клер, Саже так само чула шкрябання ножиць по штукатурці.

Потім, передавши ковбасниці остаточну відповідь, стара побігла до мадам Лекер та Сар’єтти. Вони втрьох стали на розі павільйону морської риби, на тротуарі навпроти ковбасної, щоб побачити все до найменшої подробиці . Їх мучила нетерплячка: вони робили вигляд, наче гомонять між собою, поглядаючи в той же час на вулицю Пірует, звідки мала вийти Нормандка. На ринку вже поширилася чутка про примирення: торговки, стоячи біля своїх яток, підіймалися навшпиньки, силкуючись що-небудь побачити; інші, цікавіші, покидали свої рундуки, навіть виходили в критий прохід. Очі всього ринку були звернені до ковбасної. Квартал чекав і хвилювався.

Все вийшло дуже урочисто. Коли Нормандка з'явилася з вулиці Пірует, глядачам аж дух забило.

— Вона начепила свої брильянти,— прошепотіла Сар'єтта.

— А гляньте, як виступає,— додала мадам Лекер.— Ото нахаба!

Красуня Нормандка справді виступала, як королева, що милостиво згодилася помиритись. Вона вичепурилася, зробила зачіску з кучерями й підняла трошки фартух, щоб показати кашемірову спідницю. Луїза навіть поновила надзвичайно пишний мереживний бант. Почуваючи, що весь Центральний ринок стежить за нею, вона ще більш набундючилась, наближаючись до ковбасної, і нарешті зупинилася біля дверей.

— Тепер черга за красунею Лізою,— сказала мадмуазель Саже.— Дивіться добре.

Красуня Ліза, посміхаючись, вийшла з-за прилавка, поволі пройшла через усю крамницю і з порога простягла руку красуні Нормандці. Ковбасниця теж мала надзвичайно пристойний вигляд: блискуча білизна і чепурне вбрання. Гомін пробіг по всьому рибному ряду; голови тих, що стояли на тротуарі, зблизились, і пішло жваве обговорення. Обидві жінки зайшли до крамниці, а баранячі сальники, що висіли на вітрині, не давали їх добре роздивитись. Недавні суперниці, видно, дружньо розмовляли, злегка вклонялись одна одній, говорили приємні речі.

— Чекайте, чекайте,— промовила мадмуазель Саже,— здається, красуня Нормандка щось купує... Але що ж це вона може купувати? Мабуть, кров’яну ковбасу. Ах! Ви не бачили? Красуня Ліза віддала їй фотографію, як передавала покупку.

Знову пішли вітання. Красуня Ліза, навіть перевершуючи умовлену наперед гречність, схотіла провести Нормандку аж на вулицю. Тут вони ще посміялись удвох, показавшись кварталові, як добрі приятельки. То була справжня радість для всього ринку; торговки повернулися до своїх рундуків, кажучи, що все закінчилося чудово.