Эмиль Золя - Черево Парижа

І Клод розповів про вечерю, якою частував його у Баратта один приятель, що одержав добрі гроші, їм подавали устриці, рибу, дичину. Але Баратт збанкрутував; усю пишноту старого базару Дезінносан тепер поховано; нині процвітає Центральний ринок, цей чавунний велетень з своїм новим, таким оригінальним містечком. Хай дурні базікають, що хочуть, але тут відбилася ціла епоха. Флоран не міг добре розібрати з слів художника, що він гудить: мальовничий бік сучасності чи страви Баратта. Далі Клод почав лаяти романтизм: для нього купи капусти кращі за лахміття середніх віків. Він кінчив тим, що вилаяв себе за свій офорт вулиці Пірует як за вияв малодушності. Власне кажучи, слід було знищити всі ці старі халупи й спорудити нові будинки.

— Почекайте,— сказав Клод, зупиняючись,— гляньте ось на те місце на тротуарі. Чи не правда, зовсім готова картина? Вона вийшла б далеко людяніша, ніж уся їх проклята сухотна мазанина.

Уздовж критого проходу жінки почали продавати каву та суп. Широке коло споживачів обступило торговку, що продавала суп з капустою. Бляшане вилуджене відро з варивом диміло на маленькій низькій жаровні, крізь отвори якої видно було блідий відблиск жару. Жінка, озброївшись великим ополоником, розливала суп у жовтенькі мисочки і брала тонкі шматки хліба з кошика, застеленого рушником. Навколо неї товпились і дуже чистенькі торговки, і городники в блузах, і брудні носильники, на засмальцьованій одежі яких зосталися сліди від тої провізії, яку вони вивантажували, і голодранці в лахмітті — одне слово, всі голодні ранкові відвідувачі ринку. Вони їли, обпікаючись і трохи висуваючи підборіддя, щоб не замастити одежі. А художник у захваті, мружачи очі, відшукував найвигідніший пункт для спостереження, щоб охопити картину в "усьому ансамблі”. Однак від цього чортового супу з капустою страшенно пахло. Флоран відвернувся; його бентежили повні миски, які споживачі мовчки опорожнювали, скоса поглядаючи вбік, немов недовірливі тварини. Нарешті, коли жінка наливала супу новому покупцеві, сам Клод зніяковів від запашної пари, що війнула йому просто в лице.

Він підтягнув пояс, сердито посміхаючись; потім, рушивши далі, пошепки сказав Флоранові, натякаючи на пунш, яким їх пригостив Олександр:

— Як це смішно! Та ви й самі, мабуть, це помічали: завжди знайдеться приятель, що охоче заплатить за вашу випивку, а от за страву ніхто не заплатить!

Світало. В кінці вулиці Косонрі будинки Севастопольського бульвару здавались зовсім чорними, а над різко окресленою лінією черепичних дахів висока дуга великого критого проходу виступала ясним півмісяцем на блідоблакитному небі. Клод спочатку нахилився над гратами, що закривали отвори в тротуарі; крізь них було видно глибокий льох, освітлений мерехтливим газовим світлом. Потім підвівся й почав дивитися вгору, між високими пілястрами, шукаючи чогось на дахах, що відливали синявою на фоні ясного неба. Нарешті він знову зупинився, втупивши очі в одну з тонких залізних драбин, які сполучали два поверхи покрівель, даючи змогу проходити по них. Флоран запитав, що він там побачив.

— Ну й чортеня цей Маржолен! — промовив художник, не відповідаючи на запитання.— Мабуть, заліз у якусь ринву, якщо не ночував у льоху, де ховають живність... Мені він потрібний для етюда.

Клод розповів, що його приятеля, Маржолена, якась торговка знайшла одного ранку в купі капусти, і дитя росло на волі серед базарної метушні. Коли хлопчика вирішили віддати до школи, то він аж захворів, і його довелось повернути назад на ринок. Він знав там найменші закутки і любив їх з синівською ніжністю; він жив у цьому чавунному лісі, проворний, як білка. З них була гарна пара — з Маржолеца і негідниці Кадіни, яку тітка Шантмесс знайшла колись увечері в кутку старого ринку Дезінносан і взяла до себе. Цей кремезний бельбас у стилі Рубенса, з золотистим волоссям і рудим пушком, що мов притягає до себе сонячне світло, був чудовий. А в Кадіни, маленької, в'юнкої, тоненької, була дуже кумедна мордочка, шо виглядала з-під чорної шапки розкуйовджених кучерів.

Так розмовляючи, Клод прискорив ходу і привів свого супутника знову на майдан Сен-Есташ. Флоран просто впав на лавку коло станції омнібусів; його ноги знову підгиналися. Холоднішало. В кінці вулиці Рамбюто небо молочного кольору з рожевими відблисками нагадувало мармур, покреслений широкими сірими смугами. Ранок був сповнений таких пахощів, що Флоранові на хвилину здалося, наче він десь у селі, на якомусь горбі. Але Клод показав йому на ринок прянощів, що був по другий бік лави. Вздовж тротуару на ринку тельбухів простягалися ніби цілі ниви кмину, лаванди, часнику, цибулі, а стовбури молодих платанів на тротуарі були обвиті довгими гілками лавру, наче зеленими трофеями. Міцний запах лавру перебивав усі інші.