Лев Толстой - Війна і мир 1-2

Життя його тимчасом точилося, як і раніш, у тих самих захопленнях і в розпусті. Він любив добре пообідати й випити і, хоч вважав це неморальним і принизливим, не міг здержатися від розваг холостих товариств, у яких він брав участь.

В чаду своїх занять та захоплень П'єр, проте, почав після того, як минув рік, почувати, що грунт масонства, на якому він стояв, тим більш опускався під його ногами, чим тривкіше він намагався стати на ньому. Разом з тим він почував, що чим глибше опускався під його ногами грунт, на якому він стояв, тим мимовільніше він був зв'язаний з ним. Коли він приступив до масонства, в нього було почуття людини, що довірливо ставить ногу на рівну поверхню болота. Поставивши ногу, він провалився. Щоб цілком упевнитися в твердості грунту, на якому він стояв, він поставив другу ногу і провалився ще більше, загруз і вже мимоволі ходив по коліна в болоті.

Йосипа Олексійовича не було в Петербурзі. (Він останнім часом відійшов від справ петербурзьких лож і безвиїзно жив у Москві.) Усі брати, члени лож, були П'єру знайомі в житті люди, і йому трудно було вбачати в них лише братів по каменярству, а не князя Б., не Івана Васильовича Д., яких він знав у житті здебільшого як слабких і нікчемних людей. З-під масонських фартухів і знаків він бачив на них мундири і хрести, яких вони добивалися в житті. Часто, збираючи милостину і полічивши двадцять-тридцять карбованців, записаних на прибуток і здебільшого, наборг, з десяти членів, з яких половина були такі ж багаті, як і він, П'єр згадував масонську клятву про те, що кожен брат обіцяє віддати все своє майно для ближнього; і в душі його знімалися сумніви, яких він по змозі уникав.

Усіх братів, яких П'єр знав, він поділяв на чотири розряди. До першого розряду він зараховував братів, які не брали діяльної участі ні в справах лож, ні в справах людських, а були зайняті лише таїнствами науки ордену, питаннями про троїсте найменування бога або про три начала речей — сірку, меркурій і сіль, або про значення квадрата і всіх фігур храму Соломонового. П'єр поважав цей розряд братів масонів, до якого належали здебільшого старі брати і сам Йосип Олексійович, на думку П'єра, але не поділяв їх інтересів. Серце його не лежало до містичного боку масонства.

До другого розряду П'єр зараховував себе і подібних до нього братів, шукаючих, хитких, тих, що не знайшли ще в масонстві прямого і зрозумілого шляху, але сподівалися знайти його.

До третього розряду він зараховував братів (їх було найбільше), які не вбачали в масонстві нічого, крім зовнішньої форми й обрядності, і дорожили точним виконанням цієї зовнішньої форми, не дбаючи про її зміст і значення. Такі були Вілларський і навіть великий майстер головної ложі.

До четвертого розряду, нарешті, зараховувалось теж багато братів, особливо тих, що останнім часом вступили у братство. Це були люди, за спостереженнями П'єра, які ні у що не вірили, нічого не бажали і вступали в масонство лише для зближення з молодими, багатими і сильними по зв'язках та знатності братами, яких вельми багато було в ложі.

П'єр починав почувати себе невдоволеним зі своєї діяльності. Масонство, принаймні те масонство, яке він знав тут, здавалось йому іноді, засноване було лише на зовнішності. Він і не думав мати сумнів у самому масонстві, він гадав, що російське масонство пішло хибним шляхом і відхилилося від свого джерела. І тому наприкінці року П'єр поїхав за кордон для того, щоб обізнатися з вищими таємницями ордену.

Ще влітку 1809 року П'єр повернувся до Петербурга. З листування наших масонів з закордонними було відомо, що Безухов зумів за кордоном здобути довіру багатьох високопоставлених осіб, збагнув багато таємниць і що його піднесено у вищий ступінь і він везе з собою багато чого для загального блага каменярської справи в Росії. Петербурзькі масони всі приїхали до нього, запобігаючи перед ним, і всім здалося, що він щось приховує і готує.

Призначено було урочисте засідання ложі 2-го градусу, в якій П'єр обіцяв зробити повідомлення про те, що він має переказати петербурзьким братам від вищих керівників ордену. Засідання було повне. Після звичайних обрядів П'єр встав і почав свою промову.

— Любі браття, — почав він, тримаючи в руці написану промову, червоніючи і заникуючись. — Замало додержуватись у тиші ложі наших таїнств — треба діяти… діяти. Ми спимо, а нам треба діяти. — П'єр узяв свого зошита й почав читати.

— «Для поширення чистої істини і здійснення перемоги чесноти, — читав він, — повинні ми очистити людей від забобонів, поширити правила, відповідні до духу часу, взяти на себе виховання юнацтва, з'єднатися нерозривними узами з найрозумнішими людьми, сміливо і разом з тим розсудливо переборювати марновірство, невіру і глупоту, згуртувати відданих нам людей, пов'язаних між собою єдністю мети, владних і сильних.