Лев Толстой - Війна і мир 1-2

— Любий брате, і ці жіночі рукавички вам призначені є. Віддайте їх тій жінці, яку ви поважатимете більш за всіх. Цим даром упевните в непорочності серця вашого ту, яку оберете ви собі за гідну каменярку. — Помовчавши якийсь час, додав: — Але допильнуй, любий брате, щоб не прикрашали рукавички ці рук нечистих. — У той час, як великий майстер промовляв ці останні слова, П'єру здалося, що голова зніяковів. П'єр зніяковів ще дужче, почервонів до сліз, як червоніють діти, стурбовано став оглядатися, і сталася ніякова мовчанка.

Мовчанку ту перервав один з братів, який, підвівши П'єра до килима, почав читати йому з зошита пояснення всіх зображених на ньому фігур: сонця, місяця, молотка, виска, лопати, дикого і кубічного каменя, стовпа, трьох вікон та ін. Потім П'єру призначили його місце, показали йому знаки ложі, сказали вхідне слово і, нарешті, дозволили сісти. Великий майстер почав читати статут. Статут був дуже довгий, — П'єр від радості, хвилювання та сорому не міг розуміти того, що читали. Він вслухався лише в останні слова статуту, і вони запам'яталися йому.

«У наших храмах ми не знаємо інших ступенів, — читав великий майстер, — крім тих, які перебувають між чеснотою та пороком. Не дозволяй собі вбачати будь-яку різницю, що могла б порушити рівність. Лети на допомогу братові, хоч би хто він був, напути заблудлого, підведи падаючого і не май ніколи злоби чи ворожості на брата. Будь лагідним і привітним. Збуджуй в усіх серцях вогонь доброчесності. Діли щастя з ближнім твоїм, і хай ніколи не скаламутять заздрощі чистої цієї насолоди.

Прощай ворогові твоєму, не мсти йому, хіба тільки тим, що робитимеш йому добро. Додержавшись таким чином вищого закону, ти знайдеш сліди древньої, тієї, що втратив ти, величності», — закінчив він і, підвівшись, обняв П'єра і поцілував його.

П'єр зі слізьми радості на очах дивився круг себе, не знаючи, що відповідати на поздоровлення та відновлення знайомств, з якими оточили його. Він не визнавав ніяких знайомств; в усіх цих людях він вбачав лише братів, і так хотілось йому взятися з ними до справи, що аж горів від нетерпіння.

Великий майстер стукнув молотком, усі сіли по місцях, і один прочитав поучення про необхідність покори.

Великий майстер запропонував виконати останній обов'язок, і важний сановник, який мав звання збирача милостини, став обходити братів. П'єру хотілося записати в лист милостини всі гроші, що в нього були, але він боявся виявити цим гордість, і записав стільки ж, скільки записували інші.

Засідання закінчилося, і по поверненні додому П'єру здавалося, що він приїхав з якихось далеких мандрів, де він провів десятки років, цілком змінився і відійшов від колишнього порядку та звичок життя.

Другого дня по прийомі в ложу П'єр сидів удома, читаючи книжку і намагаючись вникнути у значення квадрата, що зображував однією своєю стороною бога, другою — моральне, третьою — фізичне, четвертою — змішане. Зрідка він одривався від книжки та квадрата і в уяві своїй складав собі новий план життя. Вчора у ложі йому сказали, що до відома царя дійшла чутка про дуель і що П'єру доцільніше було б виїхати з Петербурга. П'єр збирався їхати в свої південні маєтки і зайнятися там своїми селянами. Він радісно обмірковував це нове життя, коли несподівано до кімнати увійшов князь Василь.

— Друже мій, що ти наробив у Москві? За що ти посварився з Льолею, mon cher? [414]Ти помиляєшся, — сказав князь Василь, входячи до кімнати. — Я про все дізнався, я можу тобі сказати напевно, що Елен невинна перед тобою, як Христос перед жидами.

П'єр хотів відповісти, але він перебив його.

— І чому ти не звернувся прямо і просто до мене, як до друга? Я все знаю, я все розумію, — сказав він, — ти поводився, як личить людині, що дорожить своєю честю; можливо, надто поспішно, та про це не будемо говорити. Одно ти пам'ятай, в яке становище ти ставиш її і мене в очах усього громадянства і навіть двора, — додав він, понизивши голос. — Вона живе в Москві, ти тут. Пам'ятай, дорогий мій, — він потягнув його вниз за руку, — тут лише непорозуміння; ти сам, я гадаю, почуваєш. Напиши зараз зі мною листа, і вона приїде сюди, все з'ясується, а то, я тобі скажу, ти дуже легко можеш постраждати, дорогий мій.

Князь Василь значливо глянув на П'єра.

— Мені з певних джерел відомо, що імператриця-вдова дуже цікавиться всією цією справою. Ти знаєш, вона дуже ласкава до Елен.

Кілька разів П'єр збирався говорити, але, з одного боку, князь Василь не допускав його до цього, з другого боку — сам П'єр боявся почати говорити в тому тоні категоричної відмови й непогодження, в якому він твердо вирішив відповідати своєму тестеві. Крім того, слова масонського статуту «будь лагідним і привітним» згадувались йому. Він скривлявся, червонів, вставав і сідав, працюючи над собою у найважчій для нього в житті справі — сказати неприємне в очі людині, сказати не те, чого чекає ця людина, хоч би хто вона була. Він так звик підкорятися цьому тонові недбалої самовпевненості князя Василя, що й тепер почував, що неспроможний буде протистояти їй; але він почував, що від цього, що він скаже зараз, залежатиме вся дальша доля його: піде він старим, попереднім шляхом, чи тим новим, який так принадно показали йому масони і на якому він упевнено сподівався знайти відродження до нового життя.