Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Князь Василь одразу зрозумів, хто був цей нікому. Він пошепки сказав:

— Я певно знаю, що Кутузов, як неодмінну умову, виговорив, щоб наслідник-цесаревич не був при армії. Vous savez се qu’il a dit à l’Empereur? [72] Ви знаєте, що він сказав государеві?! — Князь Василь повторив слова, які нібито Кутузов сказав государеві: «Я не можу покарати його, коли він зробить погано, і нагородити, коли він зробить добре». О! це дуже й дуже розумна людина, князь Кутузов, je le connais de longue date [73] я його давно знаю. .

— Кажуть навіть, — сказав l’homme de beaucoup de mérite який не мав ще придворного такту, — що ясновельможний неодмінною умовою поставив, щоб сам государ не приїжджав до армії.

Тільки-но він сказав це, в одну мить князь Василь і Анна Павлівна одвернулись від нього і сумно, зітхнувши над його наївністю, подивились одне на одного.

У той час, як це відбувалося в Петербурзі, французи вже пройшли Смоленськ і все ближче й ближче просувалися до Москви. Історик Налолеона Тьєр, так само, як і інші історики Наполеона, каже, намагаючись виправдати свого героя, що Наполеон був притягнутий до стін Москви проти волі. Він має рацію, як мають рацію і всі історики, які шукають пояснення подій історичних у волі однієї людини; він має рацію так само, як і ті російські історики, що твердять, ніби Наполеон був притягнутий до Москви майстерністю російських полководців. Тут, крім закону ретроспективності (зворотності), за яким усе минуле становить собою готування до факту, що стався, є ще взаємність, яка плутає всю справу. Хороший шахіст, програвши партію, щиро переконаний, що його програш стався через його помилку, і він дошукується цієї помилки на початку своєї гри, але забуває, що в кожному його кроці, протягом усієї гри, були такі самі помилки, що жоден його хід не був досконалим. Помилка, на яку він звертає увагу, помітна йому лише тому, що противник скористався з неї Наскільки ж складніша за це гра війни, яка відбувається в певних умовах часу, де не одна воля керує неживими машинами, а де все випливає з незчисленно-багатьох зіткнень різних сваволь.

Після Смоленська Наполеон домагався бою за Дорогобужем біля Вязьми, потім біля Царева-Займища; але виходило, що через зіткнення незліченних обставин до Бородіна, за сто дванадцять верст од Москви, росіяни не могли прийняти бою. Од Вязьми Наполеон зробив розпорядження рухатися просто на Москву.

Moscou, la саріtale asiatique de ce grand empire, la ville sacrée des peuples d’Alexandre, Moscou avec ses innombrables églises en forme de pagodes chinoises! [74] Москва, азіатська столиця цієї великої імперії, священне місто народів Олександра, Москва — із своїми незліченними церквами у формі китайських пагод! Ця Moscou не давала спокою Наполеоновій уяві. На переході з Вязьми до Царева-Займища Наполеон верхи їхав на своєму буланому енглізованому інохідчику в супроводі гвардії, караулу, пажів та ад’ютантів. Начальник штабу Бертье відстав для того, щоб допитати взятого кавалерією полоненого росіянина. Він галопом, супроводжуваний перекладачем Lelorme d’ideville, наздогнав Наполеона і з веселим обличчям зупинив коня.

— Eh bien? — сказав Наполеон.

— Un cosaque de Platow [75] Ну? — Платовський козак каже, що корпус Платова з’єднується з великою армією, що Кутузова призначено головнокомандуючим. Tres intelligent et bavard! [76] Дуже розумний і базіка!

Наполеон усміхнувся, сказав дати цьому козакові коня і привести його до нього. Він сам бажав поговорити з ним. Кілька ад’ютантів помчало, і через годину кріпак Денисова, Лаврушка, якого Денисов відступив Ростову, в денщицькій куртці, на французькому кавалерійському сідлі, з лукавим і п’яним, веселим обличчям під’їхав до Наполеона. Наполеон звелів йому їхати поруч з собою і почав питати:

— Ви козак?

— Козак, ваше благородіє.

«Le cosaque ignorant la compagnie dans laquelle il se trouvait, car la simplicité de Napoléon n’avait rien qui put révéler à une imagination orientale la présence d’un souverain, s’entretint avec la plus extrême familiarité des affaires de la guerre actuelle» [77] «Козак, не знаючи того товариства, в якому він перебував, бо простота Наполеона не мала нічого такого, що могло б відкрити для східної уяви присутність государя, розмовляв надзвичайно фамільярно про обставини цієї війни». , — каже Тьєр, розповідаючи цей епізод. Дійсно, Лаврушку, який напився і залишив пана без обіду, було висічено напередодні і послано в село за курми, де він захопився мародерством і потрапив у полон до французів. Лаврушка був один з тих грубих, нахабних, бувалих лакеїв, які вважають за обов’язок усе робити підло і хитро, які ладні всіляко прислужитися своєму панові і які хитро вгадують панські погані думки, особливо гонор і дріб’язковість.