Лев Толстой - Війна і мир 3-4

«Коли раз у раз змінюються тварини-вожаки і раз у раз змінюються напрями всієї череди, то це відбувається тому, що для здійснення того напряму, який нам відомий, тварини передають свої волі тим тваринам, які нам помітні, тому, щоб вивчати рух череди, треба спостерігати всіх помітних нам тварин, що йдуть з усіх боків череди». Так кажуть історики третього розряду, які визнають за вираження свого часу всіх історичних осіб, від монархів до журналістів.

Теорія перенесення воль мас на історичних осіб є тільки перифразою, — тільки висловленням іншими словами змісту запитання.

Що є причиною історичних подій? — Влада. Що таке влада? — Влада — це сукупність воль, перенесених на одну особу. За яких умов переносяться волі мас на одну особу? — За умов, коли особа виражає волі всіх людей. Тобто влада є влада. Тобто влада є слово, значення якого нам незрозуміле.

Якби царина людського знання обмежувалась самим абстрактним мисленням, то, піддавши критиці те пояснення влади, що його дає наука, людство прийшло б до висновку, що влада є тільки слово і в дійсності не існує. Але для пізнавання явищ, крім абстрактного мислення, людина має знаряддя досвіду, на якому вона перевіряє результати мислення. І досвід говорить, що влада є не слово, а явище, яке дійсно існує.

Не кажучи про те, що без поняття влади не може обійтись жоден опис сукупної діяльності людей, існування влади доводиться як історією, так і спостереженням сучасних подій.

Завжди, коли відбувається подія, з’являється людина або люди, з волі яких подія стає фактом. Наполеон III дає розпорядження, і французи ідуть в Мексіку. Пруський король і Бісмарк дають розпорядження, і війська йдуть у Богемію. Наполеон І наказує, і війська йдуть у Росію. Олександр І наказує, і французи підкоряються Бурбонам. Досвід показує нам, що хоч би яка сталася подія, вона завжди зв’язана з волею однієї або декількох людей, що наказали здійснити її.

Історики за старою звичкою визнавання божественної участі у справах людства хочуть вбачати причину події у виявленні волі особи, наділеної владою; але висновок цей не підтверджується ні міркуванням, ні досвідом.

З одного боку, міркування показує, що виявлення волі людини — її слова — є тільки частиною загальної діяльності, що виявляється в події, як, наприклад, у війні чи в революції; і тому, без визнання незрозумілої, надприродної сили — чуда, не можна припустити, що слова могли бути безпосередньою причиною руху мільйонів; з другого боку, коли навіть припустити, що слова можуть бути причиною події, то історія показує, що виявлення волі історичних осіб у багатьох випадках не учиняють ніякої дії, тобто, що накази їх часто не тільки не виконуються, але й іноді відбувається навіть цілком протилежне тому, що вони наказали.

Не припускаючи божественної участі у справах людства, ми не можемо вважати владу за причину подій.

Влада, з погляду досвіду, є тільки залежність, що існує між виявом волі особи і виконанням цієї волі іншими людьми.

Для того, щоб з’ясувати собі умови цієї залежності, ми повинні згадати передусім поняття вияву волі, відносячи його до людини, а не до божества.

Коли божество дає наказ, виявляє свою волю, як те нам показує історія древніх, то вияв цієї волі не залежить від часу і нічим не викликаний, бо божество нічим не зв’язане з подією. Але, говорячи про накази — вияв волі людей, діючих у часі і пов’язаних між собою, ми для того, щоб з’ясувати собі зв’язок наказів з подіями, повинні згадати: 1) умову всього, що відбувається: безперервність руху в часі як подій, так і особи, що наказує, і 2) умову неминучого зв’язку, в якому перебуває особа, що наказує, з тими людьми, що виконують її наказ.

Тільки вияв волі божества, незалежний від часу, може стосуватися цілого ряду подій, що мають статися через кілька років чи сторіч, і тільки божество, нічим не викликане, може визначити лише зі своєї волі напрям руху людства; а людина діє в часі і сама бере участь у події.

Відновлюючи першу випущену умову — умову часу, ми побачимо, що жоден наказ не може бути виконаний без того, щоб не було попереднього наказу, який робить можливим виконання наступного.

Ніколи жоден наказ не з’являється спонтанно і не включає в себе цілого ряду подій; кожен наказ випливає з іншого і ніколи не стосується цілого ряду подій, а завжди тільки одного моменту події.

Коли ми кажемо, наприклад, що Наполеон наказав військам іти на війну, ми з’єднуємо в один одноразово висловлений наказ ряд послідовних наказів, залежних один від одного. Наполеон не міг наказати походу на Росію і ніколи не наказував його. Він сьогодні наказав написати такі-то папери до Відня, до Берліна й до Петербурга; завтра — такі-то декрети й накази по армії, флоту та інтендантству і т. д., і т. д., — мільйони наказів, з яких склався ряд наказів, відповідних до ряду подій, що привели французькі війська в Росію.