Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Кожна людина з них бажала тільки одного — віддатися в полон, позбутися всіх жахів і нещасть. Але, з одного боку, сила загального поривання до мети — Смоленська втягала кожного в тому самому напрямі; з другого боку — не міг корпус віддатися в полон роті, і незважаючи на те, що французи користалися з усякої нагоди, щоб відкараскатись один від одного і при найменшому пристойному приводі віддатися в полон, приводи ці не завжди траплялися. Сама кількість їх і тісний, швидкий рух позбавляли їх цієї можливості і робили для росіян не тільки трудним, але й неможливим зупинення цього руху, на який спрямована була вся енергія маси французів. Механічне розривання тіла не могло понад певну межу прискорити процес розкладу, що відбувався в ньому.

Грудку снігу неможливо розтопити вмить. Існує певна межа часу, раніш якої ніяке посилення тепла не може розтопити снігу. Навпаки, чим більше тепла, тим більш міцнішає залишок снігу.

З російських воєначальників ніхто, крім Кутузова, не розумів цього. Коли визначився напрям втечі французької армії — по Смоленському шляху, тоді те, що передбачав Коновніцин вночі 11 жовтня, почало здійснюватись. Усі вищі чини армії хотіли відзначитись, відрізати, перехопити, полонити, зім’яти французів, і всі вимагали наступу.

Лише Кутузов усіх сил своїх (сили ці дуже невеликі у кожного головнокомандуючого) докладав до того, щоб протидіяти наступові.

Він не міг їм сказати того, що ми говоримо тепер: нащо бій і перепинення шляху, і втрата людей, і нелюдське добивання нещасних? Нащо все це, коли від Москви до Вязьми без бою розтанула третина цього війська? Але він говорив їм, виводячи зі своєї старечої мудрості те, що вони могли б зрозуміти, — він говорив їм про золотий міст, і вони сміялися з нього, зводили наклепи на нього, і рвали, і метали, і збиткувалися над убитим звіром.

Під Вязьмою Єрмолов, Милорадович, Платов та інші, перебуваючи поблизу французів, не могли утриматися від бажання відрізати і зім’яти два французькі корпуси. Кутузову, сповіщаючи його про свій намір, вони прислали в конверті, замість донесення, аркуш білого паперу.

І хоч як намагався Кутузов стримати війська, війська наші атакували, прагнучи перепинити шлях. Піхотні полки, як розповідають, з музикою та барабанним боєм ходили в атаку і побили I втратили тисячі людей.

Але відрізати — нікого не відрізали і не зім’яли. І французьке військо, зібравшись міцніше від небезпеки, продовжувало, рівномірно танучи, той самий свій згубний шлях до Смоленська.

Бородінський бій з захопленням Москви, що сталося за ним, і втечею французів, без нових боїв — є одним з найповчальніших явищ історії.

Усі історики згодні в тому, що зовнішня діяльність держав і народів, у їх зіткненнях між собою, виявляється війнами; що безпосередньо, внаслідок більших чи менших успіхів воєнних, збільшується або зменшується політична сила держав і народів.

Хоч які дивні історичні описи того, як який-небудь король чи імператор, посварившись з іншим імператором чи королем, зібрав військо, зітнувся з військом ворога, здобув перемогу, вбив три, п’ять, десять тисяч чоловік і внаслідок того підкорив державу і цілий народ у кілька мільйонів; хоч як незрозуміло, чому поразка однієї армії, однією сотою всіх сил народу, примусила підкоритися народ, — усі факти історії (наскільки вона нам відома) підтверджують правильність того, що більші чи менші успіхи війська одного народу проти війська другого народу є причинами або принаймні істотними ознаками збільшення чи зменшення сили народу. Військо здобуло перемогу, і зараз же збільшилися права народу-переможця на шкоду переможеному. Військо зазнало поразки, і зараз же відповідно до міри поразки народ позбавляється прав, а при цілковитій поразці свого війська цілком підкоряється.

Так було (за історією) з найдавніших часів і до теперішньвго часу. Всі війни Наполеона є підтвердженням цього правила. Відповідно до міри поразки австрійських військ — Австрія позбавляється своїх прав і збільшуються права та сили Франції. Перемога французів під Ієною і Ауерштетом знищує самостійне існування Пруссії.

Але раптом у 1812 році французи здобули перемогу під Москвою, Москву взято, і слідом за тим, без нових боїв, не Росія перестала існувати, а перестала існувати шістсоттисячна армія, потім наполеонівська Франція. Натягти факти на правила історії, сказати, що поле бою в Бородіні залишилось за росіянами, що після Москви були бої, які знищили армію Наполеона, — неможливо.