Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Перш ніж їхати в армію, що перебувала в травні у Дрісському таборі, князь Андрій заїхав у Лисі Гори, які були на самій його дорозі, за три кілометри від Смоленського битого шляху. За останні три роки в житті князя Андрія було так багато переворотів, так багато він передумав, пережив, перебачив (він об’їхав і захід і схід), що йому разюче дивним і несподіваним здався, коли він в’їхав у Лисі Гори, все той самий, до найменших подробиць — той самий плин життя. Він, як у зачарований, заснулий замок, в’їхав у алею і в кам’яні ворота лисогорського дому. Та сама статечність, та сама чистота, та сама тиша була в цьому домі; та сама мебля, ті самі стіни, ті самі звуки, той самий запах і ті самі боязкі обличчя, тільки трохи постарілі. Княжна Марія була все така ж несмілива, негарна дівчина, що старіє і в страху та вічних моральних стражданнях, без користі й радості проживає кращі роки свого життя. Bourienne була така ж сповнена найрадісніших надій, задоволена з себе, кокетлива дівчина, що радісно користується кожною хвилиною свого життя. Вона тільки стала більш впевненою, як здалося князеві Андрію. Вихователь Десаль, якого він привіз із Швейцарії, був одягнений у сюртук російського крою, калічачи мову, розмовляв по-російському зі слугами, але був усе такий самий обмежено-розумний, освічений, доброчесний і педантичний вихователь. Старий князь змінився фізично тільки тим, що збоку в роті у нього стало помітно недостачу одного зуба; морально він був усе такий самий, як і раніш, тільки з іще більшим озлобленням і недовірою до дійсності того, що відбувалося в світі. Один лише Миколенька виріс, змінився, розрум’янився, обріс кучерявим, темним волоссям і, сам не знаючи того, сміючись і забавляючись піднімав верхню губку гарненького ротика зовсім так само, як її піднімала покійниця маленька княгиня. Лише він не слухався закону незмінності в цьому зачарованому, оповитому сном замку. Але хоч зовні все залишалося як було, внутрішні взаємини всіх цих осіб змінилися з того часу, як князь Андрій не бачив їх. Члени родини були розділені на два табори, чужі й ворожі між собою, які сходилися тепер лише при ньому, для нього змінюючи свій звичайний побут. До одного належали старий князь, Bourienne та архітектор, до другого — княжна Марія, Десаль, Миколенька і всі няньки та мамки.

Під час його перебування в Лисих Горах усі домашні обідали разом, але всім було ніяково, і князь Андрій почував, що він гість, для якого роблять виняток, що він усім завдає клопоту своєю присутністю. Під час обіду першого дня князь Андрій, мимоволі почуваючи це, був мовчазний, і старий князь, помітивши його вимушеність, теж понуро замовк і зразу по обіді пішов до себе. Коли ввечері князь Андрій прийшов до нього і, намагаючись розворушити його, став розповідати йому про кампанію молодого графа Каменського, старий князь несподівано почав розмову з ним про княжну Марію, осуджуючи її за її марновірство, за її неприязнь до m-lle Bourienne, яка, за його словами, була одна по-справжньому віддані йому.

Старий князь казав, що коли він хворий, то лише від княжни Марії; що вона навмисно мучить і дратує його; що вона пестощами й дурними розмовами псує маленького князя Миколу.

Старий князь знав дуже добре, що він мучить свою дочку, що життя її дуже тяжке, але знав також, що він не може не мучити її і що вона заслуговує на це. «Чому ж князь Андрій, який бачить це, мені нічого не каже про сестру? — думав старий князь. — Що ж він думає, що я лиходій чи старий дурень, без причини віддалився від дочки і наблизив до себе француженку? Він не розуміє, і тому треба пояснити йому, треба, щоб він вислухав», — думав старий князь. І він став пояснювати причини, з яких він не міг терпіти дурного характеру дочки.

— Якщо ви питаєте мене, — сказав князь Андрій, не дивлячись на батька (він вперше в житті осуджував свого батька), — я не хотів говорити, але якщо ви мене питаєте, то я скажу вам одверто свою думку щодо всього цього. Коли є непорозуміння і розлад між вами і Машею, то я ніяк не можу винити її — я знаю, як вона вас любить і поважає. Коли вже ви питаєте мене, — говорив далі князь Андрій, роздратовуючись, бо він завжди був готовий до роздратовання останнім часом, — то я одно можу сказати: коли є непорозуміння, то причиною їх є нікчемна жінка, яка б не повинна була бути подругою сестри.

Старий спочатку застиглим поглядом дивився на сина і ненатурально відкрив усмішкою нову недостачу зуба, до якої князь Андрій не міг звикнути.