Лев Толстой - Війна і мир 3-4

Він кивнув головою, відповідаючи на низький і шанобливий уклін Балашова, і, підійшовши до нього, зараз же почав говорити, як людина, яка дорожить кожною хвилиною свого часу і не принижується до того, щоб приготовляти свої промови, а впевнена, що завжди скаже добре і те, що треба.

— Здрастуйте, генерале! — сказав він. — Я одержав листа імператора Олександра, який ви доставили, і дуже радий вас бачити. — Він глянув в обличчя Балашова своїми великими очима і зараз же став дивитись повз нього.

Очевидно було, що його не цікавила анітрохи особа Балашова. Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Все, що було поза ним, не мало для нього значення, бо все на світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі.

— Я не бажаю і не бажав війни, — сказав він, — але мене вимусили до неї. Я й тепер (він сказав це слово з наголосом) ладен прийняти всі пояснення, які ви можете дати мені. — І він ясно і коротко почав викладати причини свого незадоволення проти російського уряду.

Судячи з помірно-спокійного і дружелюбного тону, з яким говорив французький імператор, Балашов був твердо переконаний, що він бажає миру і має намір вступити в переговори.

— Sire! L’Empereur, mon maître [23] — Ваша величність! Імператор, государ мій, , — почав Балашов давно приготовану промову, коли Наполеон, закінчивши свою промову, запитливо глянув на російського посла; але погляд звернених на нього очей імператора збентежив його. «Ви збентежені — заспокойтеся», — наче сказав Наполеон, з ледве помітною усмішкою оглядаючи мундир і шпагу Балашова. Балашов опанував себе і почав говорити. Він сказав, що імператор Олександр не вважає за достатню причину для війни вимогу паспортів з боку Куракіна, що Куракін повівся так — самовільно і без згоди на те государя, що імператор Олександр не бажає війни і що з Англією нема ніяких стосунків.

— Ще нема, — вставив Наполеон і, неначе боячись віддатися своєму почуттю, нахмурився і злегка кивнув головою, даючи цим відчути Балашову, що він може продовжувати.

Висловивши все, що йому було наказано, Балашов сказав, що імператор Олександр бажає миру, але не почне переговорів інакше, як з тією умовою, щоб... Тут Балашов зам’явся: він згадав ті слова, яких імператор Олександр не написав у листі, але які наказав неодмінно вставити у рескрипт Салтикову і які наказав Балашову передати Наполеону. Балашов пам’ятав ці слова: «поки жоден озброєний ворог не залишиться на землі російській», але якесь складне почуття стримало його. Він не міг сказати цих слів, хоч і хотів це зробити. Він зам’явся і сказав: з умовою, щоб французькі війська відступили за Німан.

Наполеон помітив збентеження Балашова, коли той казав останні слова; обличчя його здригнулося, ліва литка почала розмірено тремтіти. Не сходячи з місця, він голосом, більш високим і поспішним, ніж досі, почав говорити. Під час подальшої розмови Балашов, не раз опускаючи очі, мимохіть спостерігав тремтіння лівої литки Наполеона, що тим більш посилювалось, чим більш він підвищував голос.

— Я бажаю миру не менш за імператора Олександра, — почав він. — Чи не я вісімнадцять місяців роблю все, щоб одержати його? Я вісімнадцять місяців чекаю пояснень. Але для того, щоб почати переговори, чого вимагають від мене? — сказав він, нахмурившись і роблячи енергійно запитливий жест своєю маленькою, білою і пухлою рукою.

— Відступу військ за Німан, государю, — сказав Балашов.

— За Німан?! — перепитав Наполеон. — То тепер ви хочете, щоб відступили за Німан — тільки за Німан? — повторив Наполеон, прямо глянувши на Балашова.

Балашов шанобливо нахилив голову.

Замість вимоги чотири місяці тому відступити з Померанії, тепер вимагали відступити тільки за Німан. Наполеон швидко повернувся і став ходити по кімнаті.

— Ви кажете, що від мене вимагають відступити за Німан для того, щоб почати переговори; але від мене вимагали цілком так само два місяці тому відступу за Одер і Віслу і, незважаючи на те, ви згодні провадити переговори.

Він мовчки пройшов від одного кутка кімнати до другого і знову зупинився навпроти Балашова. Обличчя його неначе скам’яніло в своєму строгому виразі й ліва нога тремтіла ще швидше, ніж перше. Це тремтіння лівої литки Наполеон знав за собою. La vibration de mon mollet gauche est un grand signe chez moi [24] Тремтіння моєї лівої литки є велика ознака, , — казав він згодом.

— Такі пропозиції, як та, щоб очистити Одер і Віслу, можна робити принцу Баденському, а не мені, — цілком несподівано для себе, майже скрикнув Наполеон. — Якби ви дали мені Петербург і Москву, я б не прийняв цих умов. Ви кажете, я почав цю війну? А хто перше приїхав до армії? — імператор Олександр, а не я. І ви пропонуєте мені переговори тоді, як я витратив мільйони, тоді, як ви в союзі з Англією, і коли ваше становище скрутне — ви пропонуєте мені переговори! А яка мета вашого союзу з Англією? Що вона дала вам? — говорив він квапливо, очевидно вже спрямовуючи свою промову не на те, щоб висловити вигоди укладення миру та обміркувати його можливість, а лише на те, щоб довести і свою правоту, і свою силу, і щоб довести неправоту й помилки Олександра.