Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрнст Юнгер - В сталевих грозах» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Чернівці, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Книги-XXI, Жанр: Классическая проза, Биографии и Мемуары, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

В сталевих грозах: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «В сталевих грозах»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Найвідоміша книга Ернста Юнґера В сталевих грозах («In Stahlgewittern»), яка має підзаголовок Зі щоденника командира ударної групи, була вперше опублікована 1920 р. коштом автора й упродовж кількох років стала бестселером. Це, можливо, найдокладніша, найправдивіша, найважливіша книга про Першу світову війну. Форма щоденника виявилася при цьому адекватним засобом передачі фронтових вражень: регулярні й точні, хоча й фрагментарні нотатки утворюють врешті-решт багатоманітну й вражаючу воєнну мозаїку, яка не могла б бути переконливішою.

В сталевих грозах — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «В сталевих грозах», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Хоч обстріл будь-якої миті міг поновитися, якесь відчуття настирливої цікавості потягло мене до місця нещастя. Там, куди влучив снаряд, теліпалася табличка, на якій рукою якогось жартуна було виведено «Мертвий двір». Очевидно, замок уже зажив слави небезпечного місця. Вулиця була зачерлена великими калюжами крові; навколо валялися продірявлені каски й порване реміння. Масивні залізні двері порталу були розшматовані й зрешечені осколками, кам'яний стовпчик забризканий кров'ю. Я відчув, як мої очі притягає туди, мов магнітом; водночас у мені відбувались якісь глибинні зміни.

У розмові з товаришами я помітив, що цей випадок не в одного вже вельми пригасив воєнний запал. Те, що він і на мене сильно подіяв, я зауважив з численних слухових ілюзій, які торохтіння кожного воза, що трусився мимо, перетворювали для мене на фатальне лопотіння лиховісного снаряда.

Воно, до речі, супроводило нас усю війну, оце скулювання при кожному раптовому й несподіваному звуку. Чи то гримів, проносячись, потяг, чи падала на підлогу книжка, чи лунав нічний крик — завжди серце на мить завмирало з відчуттям великої й невідомої небезпеки. То був знак, що чотири роки ми простояли в густому затінку смерті. Так глибоко подіяв цей випадок у тім темнім краю, що лежить поза свідомістю, що при кожному порушенні звичного стану речей смерть грізним воротарем вискакувала з брами, як у тих годинниках, де вона щогодини з'являється над циферблатом з клепсидрою і косою в руках.

Увечері того-таки дня настала довгоочікувана мить, коли ми, з важенним спорядженням, вирушили на бойову позицію. Крізь руїни села Бетрикур, що примарно стриміли в химерному напівмороці, шлях привів нас до самотньої, захованої в ялицевих хащах лісничівки, так званої «фазанярні», де розташували полковий резерв, до якого до цієї ночі належала й 9-та рота. Нею командував лейтенант Брамс.

Нас зустріли, розділили на відділення, і вже незабаром ми опинилися в колі бородатих, обліплених закоржавілою глиною братчиків, які привітали нас з насмішкуватою приязністю. Нас питали, що там чувати в Ганновері, і чи, бува, не скінчиться вже скоро війна. А тоді розмова, до якої ми жадібно прислухалися, в однотонній лаконічності закрутилася навколо шанців, польової кухні, відрізків окопів, артилерійських обстрілів та інших справ позиційної війни.

За якийсь час за дверима нашого хижкоподібного пристановища почулася команда: «На вихід!» Ми стали до наших відділень і на наказ: «Заряджай, на запобіжник став!» — з потаємною хіттю вклали до магазину обойму бойових патронів.

А тоді всі мовчки, потилиця в потилицю, наосліп рушили нічним, помереженим темними перелісками тереном. Час від часу лунав самотній постріл, або з сичанням спалахувала ракета, щоб по короткому, примарному освітленні залишити по собі ще непрогляднішу пітьму. Монотонне бряжчання рушниць і саперних лопаток, перебите застережним вигуком: «Обережно, дріт!»

А тоді зненацька брязкіт падіння і лайка: «Прокляття, не лови ґав, не бачиш — вирва!» Втручається якийсь капрал: «Тихо, хай вам грець. Ви що, думаєте, у франци лайно у вухах?» Всі піддали кроку. Непевність ночі, миготіння трасуючих куль і неквапні спалахи рушничного вогню викликають збудження, якесь дивовижно бадьорке. Іноді пронизливо тонко продзижчить коло вуха наосліп випущена куля, щоб згинути безслідно десь вдалині. Як часто після цього першого разу я крокував у напівмеланхолійному-напівзбудженому стані через вимерлі краєвиди на передову!

Нарешті ми канули в одну з траншей, що білим гаддям звивалися крізь ніч до позиції. Там я опинився, самотній і змерзлий, між двома поперечинами, напружено вдивляючись у ряд ялиць, наскладаних перед окопом, в яких моя уява вимальовувала всілякі постаті з тіней, в той час як крізь гілля вряди-годи заливчасто ляскотіли й рикошетили заблуклі кулі. Єдиним урізноманітненням у цей майже нескінченний час стало те, що по мене зайшов один старший товариш, і ми довго дибали довгим, вузьким переходом до висунутого далеко вперед окопного форпосту, де знову-таки зайнялися розгляданням місцевості. Цілих дві години я, попри виснаження, марно силкувався заснути в цій голій крейдяній ямі. Коли засірів світанок, я був такий самий блідий і вимазаний глиною, як усі решта. Мені здалося, це кротяче життя триває вже місяці.

Позиція полку розгорталася крейдяними просторами Шампані навпроти села Ле Ґода. Справа вона прилягала до ліска, понівеченого артилерійським обстрілом, а тоді зиґзаґами перебігала через велетенські поля цукрового буряка, з яких пістрявіли червоні штани загиблих під час атаки, і закінчувалася в ложі потоку, через яке ми за допомогою нічних вилазок підтримували зв'язок з 74-м полком. Потік шумував на греблі зруйнованого, оточеного похмурими деревами млина. Його води вже місяцями омивали загиблих якогось французького колоніального полку з лицями, схожими на чорний пергамент. Моторошне місце, коли вночі крізь рвані хмари місяць кидає тремкі тіні й здається, до жебоніння води й шереху очерету домішуються якісь химерні звуки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «В сталевих грозах»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «В сталевих грозах» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «В сталевих грозах»

Обсуждение, отзывы о книге «В сталевих грозах» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x