Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Слід знати, що в цих оргіях суто матеріальна війна вже сягнула свого апогею. Тією ж мірою, якою вона спонукала розум винаходити нові й рухливіші засоби, в ній народжувався новий, відмінний тип бійця. Тут на окопи вже сунули перші, ще дуже недосконалі бойові машини, і тут же під сталевою каскою витворювалось обличчя нової і доблеснішої войовничої раси, яке увійшло в історію, позначене жаром вогню і крижаним подихом смерті.

Ми ж повернімось іще раз у той жахливий яр, щоб додивитися останній акт, яким завершується ця драма. При цьому тримаймося звітів тих небагатьох поранених, які вижили, передусім мого вістового Отто Шмідта.

Після мого поранення командування чотою перебрав мій заступник, фельдфебель Гайстерманн, і вже за кілька хвилин повів її на зрите вирвами поле під Ґільмоном. За винятком лічених людей, яких поранило ще по дорозі та які — коли ще могли ходити — повернулись у Комбль, у вогненних лабіринтах тієї битви безслідно згинула ціла залога.

Після заміни чота знов облаштувалась у знайомих лисячих норах. Тим часом внаслідок безперервного вогню на знищення прогалина на правому крилі збільшилась так, що стала вже неоглядною. З'явилися діри й на лівому фланзі, тож позиція скидалася тепер на оточений зусібіч потужними потоками вогню острів. З подібних, більших і менших острівців, які все танули й танули, й складався загалом цей відрізок. Наступ натрапив на сіть, діри якої стали надто великі, аби його стримати.

Так у все зростаючій тривозі минула ніч. Над ранок з'явився патруль 76 полку, що складався всього з двох чоловік, які з невимовними зусиллями, мало не навпомацки сюди добралися. Та й його відразу поглинуло море вогню, а разом з ним зник і будь-який зв'язок із зовнішнім світом. Все сильніше налягав вогонь на праве крило, поволі розширюючи прогалину й вибиваючи з лінії одне гніздо спротиву за іншим.

Близько шостої ранку Шмідт зібрався поснідати й сягнув за посудом, який зберігав біля нашої старої нори, та знайшов там лише сплющений, подірявлений шматок алюмінію. Незабаром обстріл поновився, наростаючи до такої потуги, що її слід було розглядати як несхибну ознаку близької атаки. Наринули літаки, кружляючи, мов коршуни, над самою землею.

Гайстерман і Шмідт, єдині два мешканці невеличкої печерки, яка дивом так довго вистояла, зрозуміли, що прийшов час готуватися. Ступивши в заповнений димом і курявою яр, вони застали довкола суцільну пустку. За ніч вогонь зрівняв із землею і ті кілька останніх сховків, що ще залишалися між ними й правим флангом, приваливши мешканців масами землі. Але й на лівому краю яру не було ані сліду захисників. Залишки залоги, серед них і кулеметна команда, збилися в тісному, вкритому лише дошками й тоненькою верствою землі бліндажі з двома входами, викопаному в задньому насипі приблизно посередині яру. Ось до цього останнього сховку й намагалися дістатися Гайстерман і Шмідт. Втім, дорогою туди зник і фельдфебель, в якого десь у ці дні були уродини. Він відстав за закрутом, і більше його не бачили.

Єдиною людиною, яка ще дісталася справа до цієї невеличкої групки у бліндажі, був якийсь єфрейтор із забинтованим лицем, який раптом зірвав пов'язку, заливаючи бійців та зброю кров'ю, і ліг на землю вмирати. Весь цей час сила вогню лише наростала; в переповненому бліндажі, де давно вже панувала мовчанка, щомиті чекали прямого влучення.

Ще лівіше кілька людей з третьої чоти все ще чіплялися затято за свої вирви, а всю позицію справа, починаючи від колишньої прогалини, яка тепер вже розрослася до розмірів прорваної дамби, взагалі розмололо. Мабуть, ці люди були також перші, хто після останнього, скупченого вогневого удару прийняв на себе англійські штурмові загони. В кожному разі, про наближення ворога залогу попередили їхні крики зліва.

Шмідт, що останнім добіг до бліндажа, а тому й сидів найближче до виходу, першим виринув у яру. Він застрибнув у конус від розриву снаряда. Крізь хмару, яка поволі розсіювалася, помітив, що справа, саме на місці колишньої лисячої нори, яка так вірно нас захищала, уже причаїлися якісь постаті кольору хакі. В ту ж мить противник щільними загонами вломився в ліву частину позиції. Що відбувалося по той бік переднього насипу, із-за глибини яру розгледіти було неможливо.

В цьому розпачливому становищі й інші, передусім фельдфебель Зіверс разом з обслугою іще неушкодженого кулемета, вистрибнули з бліндажа. За лічені секунди зброю на підошві яру привели в бойову готовність і взяли ворога на приціл. Та коли кулеметник однією рукою вже підносив стрічку, а другу тримав на важелі заряджання, по передньому насипу покотилися англійські ручні гранати. Обидва стрільці, не зробивши жодного пострілу, впали мертві коло свого кулемета. Всіх, хто ще вискакував з бліндажа, зустрічали пострілами з гвинтівок, так що за кілька секунд навколо виходів уже лежав широкий вінець полеглих.