Артур Хейли - Готель

— Перепрошую, — сказав Пітер секретареві. — Я гадав, що ви не почули. — Він відрекомендувався й додав: — Мені доповіли, що сталося якесь непорозуміння з нашим офіціантом. Я прийшов вислухати ваші претензії.

— Ми чекаємо містера Трента, — сказав секретар.

— Містера Трента в готелі немає й сьогодні ввечері вже не буде*.

Розмовляючи, вони ввійшли до холу, — затишного квадратного передпокою з ворсистим килимом на всю підлогу, двома кріслами в чохлах і телефонним столиком, над яким висів дереворит Морріса Генрі Хоббса — панорама Нового Орлеана. Двійчасті двері з коридору утворювали один бік квадрата. Двері навпроти, що вели до просторої вітальні, були прочинені. Праворуч і ліворуч були ще двоє дверей, одні до маленької, але повністю обладнаної кухні, а другі — до спальні-кабінету, де нині мешкав секретар. До двох головних суміжних спалень можна було ввійти і з. вітальні, і з кухні — вигода, передбачена на той випадок, коли таємному візитерові треба непомітно вислизнути з номера.

— І по нього не можна послати?

Це запитала, навіть не привітавшись, герцогиня Кройдонська. Вона з’явилася на дверях вітальні у супроводі трьох збуджених, галасливих тер’єрів. Нетерпляче ляснувши пальцями, герцогиня враз утихомирила собак і холодно подивилася Пітерові в очі. Він мимохіть замилувався її вродливим вузьким обличчям, яке стільки разів бачив на фотографіях у газетах і журналах. Навіть одягнена по-домашньому, вона вражала витонченою елегантністю.

— Щиро кажучи, ваша світлість, я не знав, що вам потрібен особисто містер Трент.

Сіро-зелені очі зміряли його з ніг до голови.

— Якщо містера Трента немає, то сюди міг би прийти його старший заступник.

Пітер відчув, що червоніє. Хоч як гордовито трималася герцогиня, в її позі було щось зворушливе й звабне. Йому пригадалася фотографія з якогось ілюстрованого тижневика: герцогиня на коні долає високий бар’єр. Стрибок небезпечний, але на обличчі її немає й тіні хвилювання, вона цілком певна себе… В цю мить він почувався так, наче стоїть унизу, а герцогиня дивиться на нього з коня.

— Я його старший заступник. І саме тому прийшов до вас особисто.

В очах, що невідривно дивилися на нього, засвітилися глузливі вогники.

— Чи не надто ви молоді, як на таку посаду?

— Ні. Адміністративні посади в готелях тепер досить часто доручають молодим людям. — Він помітив, що секретар тихесенько зник.

— Скільки ж вам років?

— Тридцять два.

Герцогиня всміхнулася. При бажанні — як оце зараз — обличчя її жвавішало, тепліло. «Перед її чарами, мабуть, мало хто може встояти, — подумав Пітер. — Недаремно їх так розписують». Він прикинув, що вона років на п’ять-шість старша від нього, хоч, очевидно, молодша від герцога, якому вже далеко за сорок.

— Ви пройшли якийсь курс навчання? — поцікавилася вона.

— Так, я закінчив Корнельський університет, факультет готельної адміністрації. Перше ніж потрапити сюди, працював заступником адміністратора в «Уолдорфі» [1] «Уолдорф-Асторія» — один з найбільших готелів Нью-Йорка. . — Пітер через силу вимовив слово «Уолдорф» і подумки додав: «…звідки мене вигнали з ганьбою, записавши в чорний список готельних компаній, і моє щастя, що мене взяли на роботу сюди — взяли тому, що „Сейнт-Грегорі“ ніякій компанії не належить». Уголос він цього, звісно, нізащо б не сказав, бо вважав, що душевна мука — річ суто, особиста, і терпіти її треба мовчки навіть тоді, коли тобі ненароком сиплють на рану сіль.

— В «Уолдорфі» нізащо не допустили б того, що сталося тут сьогодні, — мовила герцогиня.

— Запевняю вас, мадам, що в «Сейнт-Грегорі» ми також негайно реагуємо на всі справедливі претензії клієнтів.

«Не розмова, а гра в теніс, — подумав Пітер. — Перекидаємо м’ячик сюди-туди. Тепер її подача».

— Справедливі претензії! — вигукнула герцогиня. — Та чи знаєте ви, що ваш офіціант обляпав мого чоловіка з голови до ніг майонезом?

«Явне перебільшення. Навіщо це їй?» — здивувався Пітер. Досі стосунки між адміністрацією готелю й титулованим подружжям були бездоганні.

— Мене повідомили, що стався прикрий випадок, який пояснюється, очевидно, неуважністю офіціанта, і я прийшов попросити пробачення від імені адміністрації.

— Нам зіпсовано вечір, — вела своє герцогиня. — Ми вирішили відпочити від усіх прийомів, побути на самоті, в своєму номері. Вийшли на кілька хвилин подихати свіжим повітрям — власне, обійшли навколо готелю, — потім повернулися вечеряти — і ось маєте!..