Ингеборг Бахман - Мáліна

Сталося це на мосту через Ґлан. Не на алеї над озером.

Якщо деякі люди з’явились на світ в такі дні, як наприклад, 1 липня, коли народилось відразу четверо славнозвісних осіб, або 5-го травня [41] …1-го липня… або 5-го травня… — 1-го липня народилися: Ґоттфрід Вільгельм фон Ляйбніц (1646), Ґеорґ Фрідріх Ліхтенберґ (1742), Жорж Санд (1804) та Ганс Вернер Генце (1926); 5-го травня: Сьорен К’єркеґор (1813), Карл Маркс (1818) та Ганс Пфітцнер (1869). , коли ціла юрма реформаторів світу та геніїв видавала свій перший лемент, я ніколи не могла відшукати, хто вчинив таку необачність, розпочати своє життя саме в день, який став першим для мене. Я позбавлена втіхи від усвідомлення, що потрапила під ту саму зірку, що й Олександр Великий, Ляйбніц, Ґалілео Ґалілей, а чи, може, Карл Маркс, і навіть під час переїзду з Нью-Йорку на кораблі «Роттердам» до Європи, де висів список днів народження усіх пасажирів, які мали відзначити впродовж того рейсу, в день, коли надійшла моя черга, я отримала від капітана всього лиш вітальну листівку, складену віялом, яку просунули попід двері, а я до самого обіду все ще плекала надію, що серед сотень усіх пасажирів, як це було в попередні дні, знайдеться кілька таких, хто отримає в подарунок того ж дня на стіл торт, і кого привітають зненацька співом «Happy birthday to you [42] Вітаємо з днем народження ( англ .). ». Однак з’ясувалось, що я — єдина, даремно я озиралася по всій залі, ні, більше нікого, тоді я швидко розрізала торт, похапцем розділила його серед голландців за трьома сусідніми столиками, говорила, пила й говорила, що не терплю хитавиці на морі, що цілу ніч не могла заснути, а потім побігла в каюту й замкнулася в ній на ключ. Не було це ані на мості через Ґлан, ані на тій алеї над озером, ані тієї ночі в Атлантиці. Тільки пливла я, сп’яніла, крізь оту ніч назустріч своїй непроглядній ночі.

Лише згодом спало мені на думку, що того дня, який мене тоді ще цікавив, хтось, принаймні, помер. Із ризиком втрутитись у сферу банальної астрології, я уявляю собі зв’язки сил високо в небі над нами так, як захочу, бо жодна наука не може за мною встежити й дати мені по руках, я пов’язую свій початок із певним кінцем, бо чому не може хтось розпочати свого життя, коли згасне дух іншого, але імені цього чоловіка я називати не буду [43] …імені цього чоловіка я називати не буду… — Інґеборґ Бахман народилася 25 червня 1926 року. 25 червня 1822 року помер видатний німецький письменник та композитор доби романтизму Ернст Теодор Амадей Гофман (1776–1822). , — важливіше, що мені відразу пригадалось кіно неподалік Кертнеррінґу [44] …мені відразу пригадалось кіно неподалік Кернтнеррінґу… — Письменниця згадує фільм «Казки Гофмана» за однойменною оперою Жака Оффенбаха (1819–1890). «Та-тім, та-там» відтворює ритм баркароли. , у якому я протягом двох годин, занурена в барви та цілковитий морок, уперше в житті споглядала Венецію, весла вдаряли об хвилі, за вогнями пливла по воді якась музика, і її та-тім, та-там захопило мене за собою, аж туди, до фігур і їх відображень, до їх танцювальних па. Так потрапила я до Венеції, яку не побачу ніколи, було це у Відні одного зимового дня, дзвінкого, з пронизливим вітром. Цю музику чула я часто пізніше, в імпровізаціях, у варіаціях, але так, як тоді, так повно, для мене вона ніколи вже не звучала, одного разу почула її випадково в сусідній кімнаті, де її шматувало багатоголосся дискусії про занепад монархії, прийдешнє соціалізму, хтось розпочав кричати, бо хтось інший виступив проти екзистенціалізму, а може, структуралізму, і мій слух упіймав із зусиллям іще один такт, та музика вже потонула в гаморі, а я занурилась в себе, бо не хотіла більше нічого чути. Я часто не хочу нічого чути, не можу нічого бачити. Як не могла дивитися на коня, що вмирав, бо зірвався зі скелі неподалік Гермаґора [45] …неподалік Гермаґора… — Гермаґор — місто в Каринтії. , я пройшла кілометри в пошуках допомоги, однак лишила його з пастушком, який також не міг нічого вчинити, або як не могла я слухати Великої меси Моцарта, чи стрілянини в селі під час карнавалу.

Я не хочу розповідати, усе мені заважає у спогадах [46] Я не хочу розповідати, усе мені заважає у спогадах. — Один з лейтмотивів роману, запозичений з фрагменту Фрідріха Гьордерліна «Гіперіон» (див. прим. до с. 148 [у електронній версії — прим. 277. — Прим. верстальника]). . До кімнати заходить Маліна, шукає напівпорожню пляшку, дає мені склянку віскі, наливає собі та каже: Це все ще заважає тобі. Усе ще. Однак заважає тобі інший спогад.