Ингеборг Бахман - Мáліна

Чому ти відразу не скажеш

Що саме?

Що хочеш знову до мене прийти

Але ж!

Я не дам тобі сказати цього

Бачиш

Щоб ти далі лишалася в грі

Я не хочу жодної гри

Але без гри це все неможливо

Через Івана, якому потрібна гра, та задля неї я також вивчила групу лайливих висловлювань. Перший образливий вислів ще дуже злякав мене, та тепер я стала мало що не хворобливо залежна й чекаю цих лайок, бо, коли Іван починає сваритися, для мене це добрий знак.

Ти, мала стерво, та ти, а то хто ж?

Ти завжди переконаєш мене у чому завгодно, так, саме ти

То ж правда, посмійся, посмійся

Облиш цей крижаний погляд

Les hommes sont des cochons [159] Чоловіки — свині ( фр .).

Хіба що настільки ти розумієш французьку

Les femmes aiment les cochons [160] Жінки люблять свиней ( фр .).

Я розмовляю з тобою, як хочу

Ти, мерзото мала

Ти ж робиш зі мною усе, що захочеш

Ні, не відучувати треба тебе, а радше доучувати

Ти надто дурна, ти нічого не тямиш

Маєш стати великою стервою

От було б гарно, найбільшою за усі часи

Так, я хочу цього, звичайно, а чому б ні?

Маєш стати тепер зовсім іншою

З таким-то талантом, так, маєш його, звичайно

Ти ж відьма, скористайся цим врешті-решт

Вони тебе зовсім розбестили

Так, саме нею ти є, не варто боятися кожного слова

Ти що, не зрозуміла закону?

Свої лайки Іван вимовляє сам, з моїх уст він не чує жодної відповіді, тільки вигуки, а найчастіше: «Що ти, Іване!», — це звучить вже не так серйозно, як напочатку.

Що може знати Іван про закон, який мною керує? І я подивляю, що в лексиконі Івана трапляється слово закон.

Маліна і я, незважаючи на всю відмінність між нами, відчуваємо однаковий страх перед нашими іменами, лиш Іван сприймає своє остаточно, а оскільки його ім’я для нього вже звикле, і він може ідентифікувати себе із ним, то і я з насолодою вимовляю його, звертаюсь в думках, вимовляю про себе. Його ім’я стало для мене делікатесом, необхідною розкішшю у житті моїм вбогому, я докладаю зусиль, щоб ім’я ІВАН усюди звучало у місті, вимовляю його, шепочу, повторюю тихо в думках. Навіть коли я сама, коли сама ходжу Віднем, у багатьох місцях можу сказати собі: тут я ішла з Іваном, там на Івана чекала, в ЛІНДЕ [161] …в Лінде з Іваном обідали… — Лінде — «Під липою», один із багатьох віденських ресторанів. з Іваном обідали, на Кольмаркті [162] …на Кольмаркті пила з Іваном каву-еспрессо … — Кольмаркт — найреспектабельніша, поряд із Ґрабеном (див. прим. до с. 13 [у електронній версії — прим. 23. — Прим. верстальника]), торговельна вулиця в першому районі Відня. Назва походить від ринку деревного вугілля, який тут був у давнину. пила з Іваном каву-еспрессо, на Кернтнеррінґу Іван працює, тут Іван купує свої сорочки, он там — бюро подорожей, до послуг якого вдається Іван. Він же не має зараз знову їхати до Парижу чи Мюнхену! А там, де я не була ще з Іваном, кажу собі: треба якось буде прийти сюди із Іваном, треба це показати Іванові, хотілося б якось з Іваном увечері подивитись з Кобенцлю [163] …подивитись з Кобенцлю на місто… — Кобенцль — гора з оглядовим майданчиком та рестораном у дев’ятнадцятому районі Відня. на місто, або з останнього поверху на Герренґассе [164] Герренґассе — «Панська вулиця» — одна з центральних вулиць у першому районі Відня. . Іван реагує відразу, зривається з місця, коли його кличеш, а Маліна зволікає, зволікаю і я, коли йдеться про мене. Отож, Іван добре робить, що не завжди називає мене на ймення, а дає мені кілька прізвиськ, які щойно спали на думку, або звертається просто «панно». От ми, панно моя, знову себе і виявили, це ж сором, але незабаром нам треба цього позбутися. Glissons. Glissons [165] Поїхали, поїхали ( фр .). .

Мені зрозуміло, що Іван не цікавиться Маліною. Вживаю, зрештою, засоби остороги, щоб шляхи їхні не перетнулися. Однак не зовсім я розумію, чому Маліна ніколи не починає розмови стосовно Івана. Не згадує навіть, хоча б мимохідь, уникає, на диво вміло, бути присутнім при моїх телефонних розмовах з Іваном, а чи зустріти його на сходах в будинку. Удає, ніби все ще не знає машини Івана, хоча моя дуже часто стоїть на Мюнцґассе попереду, а чи позаду машини Івана, коли зранку, щоб Маліна не запізнився до Арсеналу, я виходжу з ним з дому і швидко підвожу його на Арсеналґассе, хоча це й недалеко від нас, він мав би помітити, що на машину Івана я не дивлюся як на дорожню заваду, а лиш ніжно вітаю, пестливо проводжу рукою, навіть якщо вона мокра чи вся в пилюці, і з полегкістю переконуюся, що номер за ніч не змінився, W 99.823, Маліна сідає в машину, а я чекаю рятівного слова іронії, присоромлення докором, якихось змін на його обличчі, однак Маліна завдає мені мук своїм бездоганним самовладанням, своєю довірою непохитною. Тоді, коли вся в напрузі, чекаю великого виклику, Маліна розповідає мені педантично, які цього тижня він має плани, у Пантеоні сьогодні зніматимуть фільм, у нього нарада з референтами зброї, уніформ й орденів, директор поїхав до Лондона з виступом, і тому він повинен сам іти в Доротеум на аукціон зброї й картин, проте він не хоче нічого вирішувати, Монтенуово молодший отримає незабаром своє остаточне посадове затвердження, а цього тижня в суботу та у неділю Маліна чергуватиме. Я зовсім забула, що цього тижня він знову матиме чергування, і Маліна мав помітити, що я забула про це, бо затнулася, і надто відвертим було моє здивування, та він все ще себе обманює, так, ніби немає тут нікого й нічого, так, мовби існуємо лише він та я. Так, мовби думаю тільки про нього — як завше.