Теодор Драйзер: Американська трагедія

— Якщо хто-небудь спитає, де Еста, — по паузі продовжила м-с Гріфітс, навіть не подивившись у бік свого чоловіка і звертаючись до дітей, що обступили її,— ми повинні будемо сказати, що вона поїхала до моїх родичів у Тонаванду. Це не зовсім так, але ж ми й самі не знаємо правди, не знаємо точно, де вона… До того ж вона може незабаром повернутись. Отже, ми не повинні говорити про неї нічого поганого, поки не дізнаємось про все.

— Так, хвала господу, — стиха відгукнувся Ейса.

— Отже, якщо хто-небудь спитає про неї, поки нам самим нічого невідомо, треба відповідати так, як я сказала.

— Звичайно, — промовив Клайд послужливо, а Джулія додала:

— Гаразд.

М-с Гріфітс замовкла і суворо, але водночас ніби прохаючи пробачення, подивилась на дітей. Ейса знову вимовив: «Тц! ТцІ Тц!», і потім дітей послали спати.

Клайдові дуже кортіло довідатися, що ж було в листі Ести, але він з тривалого досвіду переконався, що мати нічого не скаже йому, коли не вважатиме це за потрібне; і він пішов до своєї кімнати, почуваючи втому. Чому батьки більше не шукали Есту, якщо була надія знайти її? Де вона тепер, у цю хвилину? Десь у дорозі, в поїзді? Мабуть, вона не хоче, щоб її знайшли. Певно, їй було тут так само нестерпно, як і йому. Ще зовсім недавно він сам думав піти звідси куди-небудь, уявляв собі, як би поставилась до цього сім’я, і от сестра: випередила його. Як це вплине на його рішення і на його вчинки в майбутньому? Насправді, незважаючи на горе батька й матері, Клайд не міг дивитись на втечу сестри, як на велике нещастя, — в усякому разі ке на саму втечу. Це був просто ще один доказ, що в домі не все гаразд. Вся діяльність місії не мала ніякого значення. В усіх цих релігійних почуттях і розмовах теж мало глузду. Вони не врятували Есту. Певне, вона так само, як і він, не дуже вірила в усе це.

Прийшовши до такого висновку, Клайд став наполегливіше, ніж будь-коли до того, думати про своє майбутнє. Він вирішив, що повинен на щось зважитись і якнайшвидше. Досі-йому щастило знайти тільки таку роботу, за яку беруться хлопчики дванадцяти-п’ятна-дцяти років: якось улітку він допомагав газетяреві розносити газети; друге літо (а по суботах і взимку) працював на складі магазина стандартних цін: відкривав ящики й розпаковував товари, за що діставав щедру винагороду — п’ять доларів щотижнево, — суму, яка здавалась йому тоді цілим багатством. Він почував себе багачем і, наперекір батькам, які вважали і театр, і кіно справою не тільки мирською, а й гріховною, зрідка відвідував ці заборонені місця, десь на гальорці. Такі розваги доводилось приховувати від батьків. Але це не стримувало Клайда. Він вважав, що має право розпоряджатися своїми грошима і навіть брати з собою молодшого брата Френка, який був радий піти з ним і жодного разу не проговорився.

Трохи пізніше, того ж року, Клайд вирішив залишити школу, бо відчував уже сам, що надто відстав; він влаштувався помічником продавця содової води в аптекарському магазині середньої руки; магазин був поруч театру і ніби перебував під його заступництвом. Клайд випадково побачив оголошення: «Потрібен хлопчик» (він ішов мимо по дорозі до школи). Потім він поговорив з молодим продавцем, до якого Клайд мав піти в помічники і який погоджувався навчити його нової професії, якщо Клайд буде тямущий і послужливий; з цієї розмови Клайд зрозумів, що коли він навчиться цього мистецтва, то зможе заробляти п’ятнадцять чи навіть вісімнадцять доларів щотижнево. Як він чув, стільки одержують двоє службовців у магазині Струда на розі Чотирнадцятої і Балтімор-стріт. Магазин, куди хотів найнятися Клайд, платив, проте, тільки дванадцять доларів — звичайну платню в таких закладах.

Та щоб опанувати цю справу, як повідомили його, потрібний час і дружня допомога досвідченої людини. Якщо він хоче стати сюди на роботу й одержувати спочатку п’ять доларів (обличчя Клайдовї витяглося), — ну, скажімо, шість, — він швидко навчиться робити солодкі напої і присмачувати сиропами різноманітні сорти морозива. Але спочатку Клайд буде за учня, отже, він повинен мити й чистити сифони і весь посуд на прилавку і, зрозуміло, о-пів на восьму відчиняти магазин, підмітати в ньому, витирати порох, а також виконувати різні доручення, які може дати йому власник цього закладу. В такі хвилини, коли його безпосереднє начальство, м-р Зі-берлінг — самовпевнений і балакучий двадцятилітній франт, — буде перевантажений замовленнями, він передовірить Клайдові виготовлення нескладних коктейлів, що складаються з лимонаду, кока-кола і тому подібного.