Григорий Квитка-Основьяненко - Перекотиполе

Хазяїн, прийшовши, дав Трохимові чарку водки і вечеряти. І що то за добра страва була! Борщ з яловичиною, каша з салом, ще й печене, чвертка бараняча. Опісля усього хазяїн йому і каже:

– Оттака тобі плата і харч буде по усякий день через ярмарок, тільки служи чесно. Завтра чуть світ йди до лавки; вийдуть мої прикажчики, що заставляють, слухай, як мене; доглядай, сидячи біля лавки, щоб хто чого не потяг; а уночі будете почережно з Денисом укупі з сторожами коло лавки ходити, один до півночі, а другий до світу. Коли що запримітиш або побачиш що недобре против моєї лавки, зараз скажи мені, хоч опівночі розбуди. Опріч поденної ціни, я тебе й награжу за твою правду і коли будеш чесний.

Від щирого серця Трохим, лягаючи спати, помолився богу і подяковав за його милосердіє, що таку йому роботу послав. Харчитись не треба, харч добра, якої дома і на Великдень не бува, і ще полтиник поусякдень! Десять день ярмарку – десять полтиників, аж от п'ять карбованців принесу додому. Слава тобі, господи! І тут же обіщався служити щиро і за хазяйським добром вбиватись більш, чим за своїм.

Почався ярмарок. Купці, порозкладавши свій товар, повідчиняли лавки; пішли пани сновати. Ходять, розглядають, приціняються, торгують, купують. Наш Трохим надивився на панів добре.

Дивлячися на них, Трохим пильно доглядався і на проходячих, щоб йшов своєю дорогою, а щоб не дуже у лавку на товар заглядав, бо то вже приміта недоброго чоловіка. Коли ж, було, хто стане біля лавки та сюди-туди розгляда, то Трохим – без сорому казка – такого, було, і прожене, бо такий стоїть і буцімто і нічого; як же побачив, що сторожа куди задивились, то тут він потяг, що ближче, а сам шмигнув дальше. За таким Трохим більш усього, пильнував; а Денис – нітрохи, бо йому ніколи було. Частісінько, як тільки що до лавки пани поназбираються, то тут де і возьмуться і москалі, і цигани, і жиди, та усе до Дениса, і відведуть його геть, і усе з ним шепотять і довгенько базікають.

Трохим, було, і спита його, що то за люди і чого вони до нього ходять. То аж посупиться Денис, та аж з серцем скаже: «Чого ти за другим приглядаєшся? Знай себе. Я за тобою не примічаю, не дивись і ти за мною. То мої стародавні знакомі, я з ними служив по городам».

А де їм у болоті служити де, що були усі такі обшарпані, обірвані, що гидко було на них і дивиться!

Раз підійшла циганка, та препаршива собі на лихо, мов старець, йдучи побіля лавки і моргнула на Дениса; той з нею та у куток, і давай собі щось шептати. Трохим наглядав їх довго, і щось у нього у животі тьокнуло, чуючи щось недобре. Поговоривши собі, циганка й пішла. Денис окроме собі сидів, сидів, та й прийшов до Трохима, та, подивившись на нього довгенько, і каже:

– Бідність твоя велика, та не вмієш, як з нею справитись. Щиро служиш собі на лихо. А навряд те хазяїн дасть, що ти б заробив.

– Як ти його заробиш більш? – сказав Трохим. – Адже і тут плата добра, і робота неважка, а усе більш не можна заробити.

– Можна.

– А як, скажи?

– Потурай тобі! А скажи мені, Трохиме, так, по правді, чи пильно служиш хазяїну?

– А як же і служити, як не зо усею щирістю? Сказано: нанявся – продався. Я хазяйської пилини не хочу, і коли бачив би, що й рідний брат мій не думає об хазяйськім добрі і занапаща його, то я б і на брата виявив.

– Сполать тобі, Трохиме! – сказав йому Денис та й вдарив його злегенька по плечу. – Так і повік служи – розбагатієш! – І відвернувсь від нього, а Трохим і замітив, що він, відвернувшись від нього, усміхається.

«Що отеє сталося з нашим Денисом? – дума собі Трохим. – Але він тут собі другий, чим у нашому селі».

Так собі сидить, думаючи про се, аж ось вп'ять та ж таки циганка йде мимо лавки, а Денис підійшов до неї і каже: «Дурний! йому і не говори. Ми і самі зробимо».

А Трохим се й чує. Циганка собі і пішла.

Стало смеркаться. Прикажчики почали розіходиться: хто у тіатру, хто у баню, хто… а кат їх зна, куди інший пішов! Останній поприбирав, вийшов і каже Денисові, як і поусяквечір бувало: «Замкни лавку і подай сюди ключі». Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи. Зовсім оддав ключі, прикажчик пішов. Денис щось відвернувся, а Трохим тихесенько, крадькома помацав замки… «Що за недобра мати! – хоч би тобі один замкнутий! Усі три висять; а Денис же довго силкувався, замикаючи їх. Так такий-то Денис!»

Тільки що так собі Трохим дума, аж ось Денис і каже:

– Іди ж, товаришу, на кватирю, та винось швидше вечеряти, та лягай спати. Або знаєш що? там душно, я пробуду усю ніч на калавурі; не приходь з півночі, спи собі. Однаково мені спати не хочеться, прокалавурю сам усю ніч.