Іван Франко - Іван Вишенський

то відскочить, знов мотав;

муха сіпавсь щосили,

і тріпочесь, і пищить.

«Га, поганий кровопійце,-

мовив старець,- чи на те ти

аж мою найшов яскиню,

щоб і тут життя вбивать?»

І вже руку піднімав,

щоб розшарпать павутину,

увільнити бідну муху,-

та знов думка зупини.

«Без господнього хотіння

навіть мушка ся не згине;

бог і сьому павукові

дав отсей його талан.

І яке ж я маю право

відбирать йому сю страву,

на котру він своїм робом

таки тяжко працював?»

І він став поклони класти,

гаряче почав молиться,

та весь час він, молячися,

чув, як муха, мов дитя,

сіпалась у павутинні,

і пищала, і квилила.

Серце в старця тріпоталось,

та рука не піднеслась.

«Цілу ніч гуляв тут вітер,

скиглив по щербатих скелях,

вило море й кам'янії

стіни гризло і товкло.

Цілу ніч страшенний холод

проникав мене до кості,

і немов на божім суді

я тремтів, зубами сік.

Я тремтів, у кут яскині

заховавшись, і тривога

проняла мене, й молитва

не ворушилась в душі.

І я чув себе безсильним,

бідним, хорим, одиноким,

мов дитя, сирітка кругла

без матусі, без вітця.

Бачилось, земля завмерла,

вимерли всі люди в світі,

я один лишивсь остатній

у страховищах отих.

Бачилось, і бог у небі

вмер, один лиш чорний демон

тепер паном у вселенній

і гуляє, і реве.

І я був, мов та пилина,

згублена з порядку світу,

що про неї всім байдуже -

богу, й людям, і чортам.

А тепер заблисло сонце,

щезли демони півночі,

уляглись вітри скажені,

теплотою подиха.

Теплота огріла тіло,

і душа воскресла в тілі,

віднайшла свойого бога

і молитву віднайшла.

Що ж се за крутії дебрі,

у які мій ум заходить?

Сеї теплоти крихітка

в тілі душу виклика!

Так удар кресала іскру

викликає із креміня,

а ся іскра - се пожежа,

жар і блиск, тепло й життя.

Жар, життя, тепло і світло,

разом з тим і смерть, руїна,

і нове життя, й безсмертя -

се душа всесвітня - бог.

Крихта теплоти і світла -

іскра в тілі у мертвому

душу будить, без тієї

теплоти душі нема.

А в душі розводить ясність,

порив, віру - без тієї

теплоти немає віри, .

ані ясності в душі.

А та віра творить чуда,

творить і найвище чудо

над всі чуда - творить бога,

відкрива його для нас.

Бог відкрився нам - от дивно!

Все він відкривався в днину,

у гарячім, теплім краї,

в світлі, в блискавці, в огні.

В реві вихру, в пітьмі ночі,

у ледах, снігах ціпущих

вія не відкривавсь нікому.

Бог - се світло і теплої

Але ж бог - творець усього,

він творець тепла і світла...

Чи творець морозу й леду?

Ні, про се мовчить письмо.

Се тепло - воно за хвилю

в мертвім тілі творить душу,

у душі тій родить віру,

вицвіт віри тої - бог...

Чом не можна би подумать,

що душа, і її віра,

і сам бог - то тільки витвір

тої дрібки теплоти?

Боже, може, гріх так думать?

Але ти ж велів шукати

правди!.. Без твоєї волі

думка не прийде на уи».

Так з думками бився старець,

і молився, і томився,

але давне просвітління

не хотіло вже вернуть.

І він плакав: «Чи на те ж я

тиху келію покинув,

скит відлюдний, щоб аж тута

в путах сумніву скінчить?»

«Що за незвичайні гості

в мою яму заблудили?

Що се за посли і відки

вітер ось мені приніс?

Ті платочки сніжно-білі -

чи це сніг? Але ж не тають!..

Дивний запах з них несеться...

Боже мій, вишневий цвіті

Цвіт вишневий - тут - в тих скелях!

Де тут вишні на Афоні?

О, скажіть, таємні гості,

повідайте, відки ви?

Запах ваш такий чудовий,

аж до серця він доходить,

в душу сипле насолоду,

чимось рідним вавіва.

О, скажіть,- ви з України,

із далеких рідних селищ,

що тепер вишневим цвітом

скрізь обсипані стоять?

Чую, чую рідний запах,

і мое старее еерце

грає в грудях? Боже милий,

та невже ж я не забув?

Та невже ж та Україна -

сей квітчастий рай веселий,

се важке, кроваве пекло -

ще для мене не чужа?

Що мені до неї? Важко

їй, небозі, там бороться

з єзуїтами й ляхами,

та не легко ж і мені.

Є своя борба у мене,

та борба, що кождий мусить

сам перевести з собою,

поки іншим помагать.

А чи ж я свої найкращі

думи, і чуття, й змагання

не віддав їй на услугу

в тій великій боротьбі?

Чи ж не був я їй порадник

на непевнім роздорожжі?

Чи не додавав відваги

її втомлений борцям?