Панас Мирний - Голодна воля

- Куди ти їх носиш? Чи не міським хльоркам?- розсердившись, спитала вона його. Йосипенко увесь затіпався.

- Чи не збожеволіла ти?- одказав він.- Он кривого чорта випустили… Хоч, щоб я на його місце сів? йосипенчиха замовкла;

Та не затих, не замовк людський поговір: дворові не шепталися, а вголос гомоніли між собою, що як не крути, а правда своє візьме. Найбільше всіх говорила Оришка. Вона доводилась якоюсь родичкою Хомки, і її серце боліло, що безневинно каліка страждає.

Йосипенчиха терпіла, вона ждала, поки скінчиться діло.- Я їх переберу, я їх перечищу!- сварилась вона, затаюючи на серці зло.

Після різдва діло скінчилося - не знайшли винуватого. Люди ще погомоніли трохи та й замовкли: у їх свої нужди, свої незгоди, котрі ближче доходили до серця, ніж чуже лихо. Тоді саме випала черга Йоси-пенчисі промовити своє слово. Безбоязно вона його вимовила і наперед всього до Оришки: що за збірню вона з усього світу позбирала? Звідти все лихо встає. Нащо їй, одинокій, такі хороми займати, - перевести її до коваля. У коваля немає дітей, хата простора - помістяться. Оришка, може б, і слова не сказала за те, коли б справді вона була сама, а то коло неї Хомка, Мотря, котра доходжувала послідні дні: не сьогодні-завтра дожидався ще новий жилець… Оришка забила бучу.

- Як се так? Чого се так?

- Ти ще й базікати? З гуздром викину з двору!- крикнула на неї Йосипенчиха і дала строку на два дні.

Оришка кинулась у місто до Василя. Прийшов і Василь увечері. Пораялись, що робити, як бути. Василь кинувся до задворових. У Кабанця хата на дві половини і друга половина пустує. Чи не пустив би ти брата? Кабанець поніс, що хоч у його справді друга половина пустує, тілько тепер вік такий - ні об віщо рук зачепити. Василь пообіцяв три рублі у рік заплатити. Кабанець згодився і тієї ж ночі Василь переніс усе своє збіжжя і перевів Мотрю.

- А я чого тут буду зоставатись? І я піду за тобою, - сказала Оришка і собі перейшла.

Вона рощитувала, що щоденний пайок за неї- буде поміччю і для болящої Мотрі. Хомка ж, поки знайде службу, сяк-так переб'ється. На другий день вона пішла у двір за пайком.

- Ти зовсім з двору перебралася? Хіба я тобі так веліла? Нема тобі пайка.

Сумна, невесела вернулася Оришка додому і не Хвалилася Мотрі, щоб, бува, не стривожити. Вона сказала тілько Василеві, що трохи не опівночі прибіг довідатися, чи все благополучно.

- Собаки!-скрикнув Василь.-Тепер, коли діло скінчили, вони задрали кирпу, а то було дуже похнюпили.

- А я думаю, Василю, цього діла не кидати, - проводячи його геть за хутір, знову про своє раялась Оришка.- Я піду до мирового жалітись. Чи виходжу що, чи ні, а вже піду. У нас либонь мировий, кажуть, добрий чоловік.

- Пан!- одрубав Василь.

- Та вже хоч і пан, а коли він справедливий, то не допусте усякій погані знущатись над нами. Хіба я даремно цілий вік робила, силу втрачала? Що нема тілько панича тут, а то б не бути йому управляющим. Побачили б тоді, як то воно легко з свого тягтися.

- Кому, їм буде трудно? Мало грошей накрали?- одказав Василь.

- Авжеж і крадуть. Те дворище, де шинок був, собі одгромив, на весну, чула, будуть перестроювати та перероблювати. Заїжджий двір робити має. Улітку - що тут того чумака їде- страх. По копійці - скілько-то тих копійок?..

Невеселі розстались вони за хутором. Василь пішов у місто. Оришка вернулася додому. Невеличка хатка здалася їй такою сумною, такою глухою-тісною, що й дихати важко, не те щоб повернутися у їй вільно. Вона лягла і цілу ніч продумала про свою долю, про людську неправду, що і без того гірке життя загірчило. Та як не гірко їй було, Оришка не така людина, щоб мовчки терпіти. Вона мовчала, поти Мотря недугувала, а як Мотря підвелася, породивши на масниці сина Карпа, - Оришка пішла знову у двір правити провіанту.

- На те суд є, на те правда у людей!- сварилася вона.

Иосипенчиха і говорити не схотіла.

Оришка тоді кинулась до посредника. Вона знала його ще невеличким хлопчиком, як бувало приїжджав він з своїм батьком до старого Гамзи побігатися та по-гулятися з Гамзенком, тоді ще теж невеличким. Вона усе розказала посредникові, пригадала і те, як колись, потайно од усіх, нагодувала морквою.

- Добре, добре, я скажу, - пообіцяв посредник.

Оришка вернулася дожидати. Так через тиждень кличуть її у двір.

- Чого?

- Іди провіанту брати.

- Не піду я. Хай сюди присилає!- каверзувала вже Оришка.

Пройшов ще з тиждень. Коли везуть паровицею провіант до Оришки: недодане щось більше, ніж за місяць, і ще й на місяць уперед.