Адальберт Штіфтер - Вітіко

Міланці під час тієї облоги намагалися допомогти жителям Креми і нападали на імперські міста, але двічі зазнали від війська імператора тяжкої поразки.

Оскільки німецькі князі воювали вже надто довго, а ломбардські землі так постраждали від війська, що насилу можна було покривати його потреби в харчах та фуражі, імператор навесні відпустив із багатими подарунками тих, хто хотів, на батьківщину. Вони пообіцяли повернутися за рік із достатньою допомогою.

Тим часом у різних місцях країни відбувалися різні битви імператорського війська з міланцями. Потім імператор розіслав німецьким князям запрошення, щоб вони наступної весни прийшли й закінчили почату роботу.

Навесні князі почали похід в Італію. Владислав, король Богемії, послав із добірним військом свого брата Дипольда і сина Фрідріха.

Вітіко був із тими лісовими людьми, які разом із ним брали участь у попередній війні, а тепер удруге пішли в Італію.

Коли запрошені князі мало-помалу зібралися, імператор обступив облогою Мілан. Міланці часто робили вилазки і починали відважні бої з імператорським військом, але, як і під час першої війни, не могли прорвати облоги.

Імператор спорудив у Лоді ще й зимовий табір і зміцнив багато замків, щоб перешкодити постачанню харчів до Мілана. Постановив, що тих, хто, як доведуть, везтиме харчі в місто, каратимуть і відрубуватимуть їм кисті рук, а викажчикам призначив нагороди.

У Мілані почалися великі нестатки, в людських душах запанували страх, безнадія, гнів і озлобленість. Архієпископ, що на полі коло Ронкальї засвідчив своїми словами імператорові вірнопідданські почуття, а потім став найзавзятішим борцем проти нього, був змушений тікати від народу. Народ послав до імператора посланців із повідомленням, що Мілан хоче зруйнувати всі свої укріплення, розірвати всі свої союзи, збудувати імператорові замок, надати йому всю верховну владу, хоче, щоб він затвердив міську владу, і хоче заплатити йому велику суму і дати триста заручників на три роки, якщо він укладе мир.

Імператор на те відповів:

— Моя рада згодна зі мною, що ви повинні скоритися безумовно.

Знову минув якийсь час.

Першого дня місяця березня 1162 року в табір до імператора прийшли міланські консули і достойники, впали навколішки перед ним і зборами князів і заприсяглися, що коряться без ніяких умов та засторог і подбають, щоб таку присягу склали й усі міланці.

Через три дні з міста в табір імператора прийшло триста обраних людей і передали йому ключі від усіх брам, а також тридцять шість міських корогв і склали присягу, як складали й три дні тому.

А ще через три дні прийшов увесь народ. Він був поділений на сто гуртів. Кожна людина мала зашморг на шиї, попіл на голові і хрест у руках. Люди принесли Карроччо, найважливіший штандарт міста. То була корогва на щоглі, закріпленій на возі, на верхівці щогли був хрест і зображення святого Амвросія. Карроччо розтрощили. Потім народ простерся на землі й благав в ім’я Спасителя про пощаду.

Канцлер Рейнальд прочитав людям документ про покору, і вони прийняли його. Потім до людей звернувся імператор:

— Я дарую вам життя, яке ви втратили, але подбаю, щоб ви вже не мали змоги коїти свої злочини.

Народу дозволили підвестися й повернутись у місто. Потім перед дванадцятьма людьми, яких імператор обрав із німців та італійців, народ склав присягу покори і був змушений дати чотириста заручників.

Потім імператор скликав у Павії великий з’їзд, щоб вирішити долю Мілана. На з’їзді обдумали теперішню ситуацію, низку подій, які передували їй, і ухвалили постанову. Запросили міланських консулів, щоб повідомити їм. Постанова була така: Мілан має бути спустошений і безлюдний, усі, хто жив у ньому, мають протягом тижня покинути його і будувати собі на чотирьох місцях, які перебувають на відстані милі одне від одного, нові оселі.

Потім імператор поїхав до Мілана і двадцять шостого дня місяця березня зайшов у місто крізь зроблений у міських мурах вилом. Після цього були знищені всі міські укріплення. Проте імператор пощадив церкви та інші споруди.

Після руйнувань імператор знову подався в Павію і в міському соборі відсвяткував урочисте свято подяки. Після відправи сказав:

— Отож справдилося те, що радили слова блаженного архієпископа Ансельма. Милосердя небес простить мені, що я ще раніше не зруйнував із чистим сумлінням місто Мілан, цього призвідцю всякого бунту і церковного розколу. Інші міста тепер повернуться до свого обов’язку.