Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Гаразд, роби і приготуй усе, якщо захочеш почати коли-небудь, — мовив Вітіко.

— Це треба робити тепер, — наполягав Гульдрик.

— А хто різьбитиме троянду? — запитав Вітіко.

— Еліас, каменотес із Плани, — відповів Гульдрик, — і він принесе й червону фарбу.

— Добре, — погодився Вітіко.

Гульдрик пішов у Горню Плану й повернувся з каменотесом Еліасом. Еліас на риштованні почав різьбити на арці воріт і різьбив п’ять днів, а Гульдрик п’ять днів простояв коло нього. Потім риштовання прибрали, і на замковому камені арки всі побачили п’ятипелюсткову троянду з легеньким червоним забарвленням.

— Дозвольте, високий пане, — звернувся Гульдрик до Вітіко, — щоб я заплатив Еліасу з майна дому в Митині, бо ж усе йде з Митини.

— Гаразд, — махнув рукою Вітіко.

— І спасибі вам за дозвіл працювати, — додав Гульдрик.

Потім він видав Еліасу платню, показав людям Фримбурка червону троянду, пояснив її значення й пішов назад у Митину.

Поки Вітіко жив у кам’яниці у Фримбурку, до нього часто ходили люди з різних лісових сіл і приносили подарунки йому і його почту, що жив у домі, а почасти в таборі на Влтаві. Люди приносили збіжжя, птицю, рибу, хутра, ягнят, козенят і т. ін. Вітіко приймав подарунки і теж дарував щось у відповідь.

Трохи згодом до Вітіко прийшов майстер із копання криниць і повідомив, що докопався до води.

— Тож спочивайте три дні коло криниці та святкуйте, — мовив Вітіко, — щоб ми побачили, чи вода прозора. На четвертий день я зі своїми людьми приїду до вас, щоб глянути на воду й привітати її.

Вітіко тепер звелів попросити священика, суддю, старших людей і голову церковної громади з Фримбурка, а також суддю і голову громади з Фридави, суддю і голову громади зі Льготи і лісових хат Гейрова, зі Светлика і з Дольні Вітавіце, а також з інших лісових сіл, щоб вони прийшли до нього від сьогодні на четвертий день, а потім пішли з ним до криниці святого Хоми. Якщо туди захочуть піти ще й інші люди, для нього це буде лише радістю.

Усі запрошені прийшли до Вітіко на четвертий день, і він пішов із ними та людьми свого почту через великий ліс до криниці. З цікавості багато інших людей теж пішли з ним. Коли всі дійшли до криниці й стали навколо неї, Вітіко звернувся до майстра копання криниць із Дудлебів:

— Ану, покажи нам воду.

Майстер копання криниць узяв коновку з кленового дерева й поліз разом із нею по драбині в криницю. Потім підняв нагору повну коновку води, поставив її на ослін і мовив:

— Дивіться на воду, високий пане.

Вітіко зазирнув у коновку і сказав:

— Я бачу дно коновки і дерев’яні волокна так виразно, немов у прозорому повітрі.

Інші люди теж зазирали в коновку, а потім Вітіко звелів:

— Урбане, подай чашу.

Урбан дістав зі шкіряної торби, яку мав на собі, срібну чашу й подав її Вітіко. Майстер копання криниць налив у ту чашу води з коновки. Вітіко мовив:

— Срібло полискує крізь воду.

Потім підніс чашу до вуст, випив і сказав:

— Вода смачна, як смачна вода з кам’яних джерел наших лісів.

Після цього подав чашу священику з Фримбурка, і той випив. Решта людей, яких запросив Вітіко, теж пили воду зі срібної чаші, яку ненастанно наповнювали.

Чоловіки сказали:

— Вода — така, як найкраща, що тече в лісі з-під скель.

Чашу знову поклали до торби, і Вітіко звернувся до людей:

— Люди, тож ви кажете, що вода добра для людського життя?

— Дуже добра! — відповіли йому.

— А чи буде її вдосталь і чи не пропаде вона? — запитав Вітіко майстра з копання криниць.

— Буде вдосталь і не пропаде, — запевнив майстер, — бо на цій висоті є три джерела, одне з них ми зловили в криницю, тож воно вже не тече вниз.

— І всі, хто приходив сюди в найсухіші роки, пили воду з цього джерела, — сказав старий Мельхіор зі Льготи.

— Польові джерела пересихають, лісові — ні, — прорік Венгарт із Фридави.

Після цих слів Вітіко зняв шолом із голови й промовив:

— Тож я дякую Господу за підтвердження моєї думки, що я тут можу будувати дім. Навколо криниці я будуватиму собі дім в осередку Лісового краю, серед того, що тепер належить мені. Я просив вас піти зі мною до криниці, щоб ви були свідками того, що має статися. Скажіть про це вашим. А ти, майстре з копання криниць, закінч криницю, щоб вона була як замкова криниця. Я почну готуватися до будівництва і невдовзі зможу вас попросити, щоб ви були присутні під час святого обряду, коли на цьому будівництві викопають першу лопату землі. А тепер освіжіться трохи вином, а потім повертаймося до Фримбурка.