Hermann Hesse - Гра в бісер

Якийсь час здавалося, що Кнехт вирішив стати музикантом: він так занедбував задля музики всі факультативні предмети, а серед них і вступ до Гри в бісер, що наприкінці першого семестру директорові довелося викликати його до себе на розмову. Проте Кнехт не дав себе залякати, він уперто посилався на свої учнівські права. Він начебто сказав директорові: — Якби я відставав з якогось обов’язкового предмета, ви могли б висловити мені догану, але я вам не давав для цього підстави. Навпаки, я маю право приділяти три чверті свого вільного часу чи й усі чотири музиці. Таке право дає мені шкільний статут.

У Цбіндена вистачило глузду не наполягати на своєму, але від, звичайно, запам’ятав норовистого учня і довго ставився до нього холодно й суворо.

Більше як рік, може, навіть півтора року тривав цей дивний період Кнехтового учнівства: звичайні, не блискучі оцінки, тиха і, як нам здається, після розмови з директором трохи вперта самота, брак якихось помітних товариських стосунків, зате дивовижна, палка відданість музиці, нехтування задля неї майже всіма необов’язковими дисциплінами, і Грою в бісер також. Деякі риси цього юнацького портрета — безперечно ознаки перехідного віку. З іншою статтю він у цю пору, мабуть, зустрічався тільки випадково і ставився до неї недовірливо. Певне, він, як і багато інших вихованців Ешгольца, що не мали вдома сестер, був досить несміливий. Читав він багато, особливо німецьких філософів: Лейбніца, Канта й романтиків, з яких на нього найдужче вплинув Гегель.

Тепер нам треба трохи докладніше зупинитися ще на одному шкільному товаришеві Кнехта, що зіграв вирішальну роль у його вальдцельському житті, — на вільному слухачеві Плініо Десиньйорі. Як уже сказано, він був вільним слухачем, тобто проходив курс елітарних шкіл як гість, не маючи наміру залишатися назавжди в Педагогічній Провінції і вступати в Орден. Такі вільні слухачі час від часу траплялися в школах еліти, хоч і не дуже часто, бо Виховна Колегія, звичайно, ніколи не прагнула готувати учнів, які після закінчення шкільного курсу мали намір вернутися додому, в світ. Проте в країні було кілька давніх патриціанських родів, які дуже прислужилися Касталії в часи її заснування і в яких ще й досі не перевівся до кінця звичай посилати котрогось із своїх синів, якщо в нього вистачало здібностей, на виховання до елітарних шкіл; це право надавалося їм за традицією. Хоч на таких вільних слухачів поширювались усі ті правила, що й на решту учнів, вони все ж таки були серед шкільної громади винятком, уже хоча б тому, що не віддалялися з кожним роком дедалі більше від своєї батьківщини й родини, а проводили там усі канікули й завжди були серед шкільних товаришів гостями й чужинцями, бо дотримувалися поглядів і звичаїв свого кола. На них чекала батьківська домівка, світська кар’єра, професія, шлюб, { лише зрідка траплялося, що такий гість, захоплений духом Провінції, з дозволу батьків залишався в Касталії і вступав до Ордену. Зате в історії нашої країни відомо чимало державних діячів, що замолоду були такими вільними слухачами, а потім, у часи, коли громадська думка з тих чи інших причин була настроєна критично до елітарних шкіл і до Ордену, твердо боронили їх.

Таким вільним слухачем був і Плініо Десиньйорі, з яким Йозефа Кнехта, трохи молодшого за нього, звела доля у Вальдцелі. То був дуже обдарований юнак, що особливо відзначався своїм красномовством і вмінням провадити суперечку. Запальний і трохи неспокійний, він завдавав чимало клопоту директорові Цбіндену, бо хоч добре вчився і з цього погляду не давав ніяких підстав для нарікань, проте зовсім не намагався забути про своє виняткове становище і якомога непомітніше влитися в ряди учнів, а навпаки, відверто й задерикувато проголошував свої некасталійські, світські погляди. Між цими двома учнями неминуче мали скластися особливі стосунки: обидва були талановиті, обидва покликані до чогось вищого; це робило їх братами, і воднораз у всьому іншому вони були цілковитою протилежністю один одному. Тільки вчитель незвичайно великого розуму й педагогічного хисту міг збагнути суть завдання, яке виникало з цього зіткнення протилежностей, і за всіма законами діалектики досягти їхнього синтезу. Директорові не бракувало для цього ні таланту, ні доброї волі, бо він не належав до тих учителів, що недолюблюють вихованців, позначених генієм, але в цьому випадку в нього не було найважливішої передумови для успішного втручання: довір’я обох учнів. Плініо, якому подобалася роль сторонньої людини і бунтівника, завжди ставився до директора дуже насторожено, а з Йозефом Кнехтом у Цбіндена стосунки, на жаль, погіршилися через факультативні предмети, і в нього Йозеф не попросив би поради. Та, на щастя, був ще Магістр музики. До нього Кнехт і звернувся по підтримку й пораду, а мудрий старий музикант не злегковажив його звертання і майстерно зіграв цю партію, як ми побачимо далі. В його руках найбільша небезпека і найбільша спокуса в житті юного Кнехта обернулася в цікаву задачу, а сам він виявився гідним цієї задачі. Внутрішня історія дружбиворожнечі Йозефа й Плініо, чи композиції на дві теми, чи діалектичної гри двох інтелектів, була приблизно така.