Hermann Hesse: Гра в бісер

Продовжуючи давню гуманістичну традицію, Гессе багато уваги приділяє в своєму романі педагогічним проблемам. Він осуджує замкнену систему виховання в Касталії, відірвану від життя й позначену духовним аристократизмом, елітарністю. А тим часом Касталія й була створена заради того, щоб вона виконала свою педагогічну місію. Пориваючи з нею, Кнехт прагне передусім здійснити свої педагогічні ідеї, які, аж ніяк не відкидаючи високої духовності, включають органічний зв’язок з природою, життям, життєвою практикою. Однак нова діяльність героя обривається, ледве розпочавшись, і його педагогічна програма лишається нереалізованою.

Дослідники, як правило, квапляться розшифрувати всі ієрогліфи гессівської вченості. Але «Гра в бісер» насамперед роман, художній твір, а не нагромадження чиєїсь вторинної філософської мудрості. Безперечно, навіть у важкуватій своїй побудові, у своїй схованій під стилізаторським порохом іронії роман цей — продукт пізньої, трохи стомленої культури. А проте в ньому є сила, та жива пластичність зображення, що властива справжньому мистецтву слова: «Перед ним лежало невелике, тихе, сіруватозелене озеро. По той бік здіймалася стрімка, висока скеляста круча з гострим, щербатим гребенем, що ніби розтинав прозоре, зеленкувате, холодне вранішнє небо… Тіто пильно вдивлявся в похмурий гребінь скелі, за яким палахкотіло небо, запалене вранішнім багрянцем. Аж ось ребро скелі блиснуло, наче розпечений метал, що починає топитися, обриси хребта втратили свою чіткість, і він раптом став нижчий, немов підтав і осів, а з вогнисточервоної щербини випливло сліпуче світило дня».

Так пишуть реалісти й поети, що працюють натхненно і неквапливо. Так писав Гессе — автор «Гри в бісер», роману, що вийшов у світ, а через три роки був увінчаний Нобелівською премією.

Дмитро ЗАТОНСЬКИЙ

…і хоч з певного погляду речі, що не існують… — Епіграф належить Гессе, а його переклад на схоластичну латину виконали друзі письменника — філологи Шалль і Файнгальс. Вигадане ім’я автора тексту «Альберт Другий» натякає на відомого середньовічного схоласта Альберта Великого (11– 1280), вчителя Фоми Аквінського. Альберт Великий, якого сучасники прозвали Універсальним Доктором, прагнув до всеосяжного духовного синтезу й до стрункого впорядкування всієї сукупності інтелектуальних вартостей своєї епохи, тобто до такого ідеалу, про який ідеться і в романі Гессе і який він втілив в образи Гри в бісер.

Магістр Гри Йозеф III (лат.).

…скажімо, в Піфагора… — Грецький філософ VI ст. до н. е. привертає до себе увагу Гессе як ініціатор духовної традиції, що фіксувала свій зміст в опрацьованій системі музичноматематичнокосмологічних символів (аналог Гри в бісер). Багато в чому близький до Гессе Томас Манн зауважує про Піфагора: «Число і співвідношення чисел як творчий принцип буття і моральної гідності — тут прекрасне, точне, моральне так дивовижно і врочисто зливалося в ідею авторитету…»…в колах еллінських гностиків… — Поширені на початку нашої ери в містах еллінізованого Ближнього сходу гностичні віровчення, в яких грецька філософія поєднувалася зі східною містикою, надзвичайно цікавили Гессе ще з тих часів, коли він працював над романом «Деміан», тобто з кінця 10х років (пор. образ гностикаастролога в новелі «Сповідник», що входить до цієї книжки). У гностиці Гессе приваблювала спроба охопити цілість буття в його споконвічній двополярності, довести до суперечливого синтезу раціональне й ірраціональне, ідею ладу й заперечення цієї ідеї і т. д.

… в основі кожної платонівської академії… — Слово «академія» історично виникло як означення школи Платона, засідання якої вібувалося в гаю Академа біля Афін. Ця школа, що проіснувала близько восьми сторіч, поряд з філософією культивувала математичні, астрономічні й музичні студії (за переказом, над її входом було написано: «Хай не заходить сюди той, хто не вивчав геометрії»), а також аскетичний спосіб життя: споглядання ладу в співвідношенні чисел і в рухові зірок мало навчити впорядкованості духу. Пізніше «Платонівською Академією» називали філософський гурток, заснований XV ст. у Флоренції, та деякі інші інтелектуальні товариства.

Микола Кузанський (14– 1464) — теолог, філософ і видатний учений пізнього середньовіччя. В центрі його вчення стоїть діалектична ідея про тотожність протилежностей; ця тотожність здійснюється в богові, якого він уявляє як ідею граничної спільності, як «нескінченну сферу, центр якої всюди, а поверхня — ніде». Під знаком цієї абсолютної тотожності зникає розщепленість людства на віровчення і віросповідання: за Миколою Кузанським, «усі народи дотримуються єдиної віри під виглядом різноманітних культів». Своє вчення Микола Кузанський любить викладати, користуючись математичними символами: так, бог для нього — одночасно нескінченне коло й нескінченний трикутник, що він пояснює кресленнями й обчисленнями; Отець, Син і Дух Святий співвідносяться як Єдність, Рівність і Взаємосполучення і т. д.