Остап Вишня - Весна-красна

— Візьмемо Сашка! Як прийде до скальпа, ми випхнемо його, хай з нього деруть, у нього голова здорова і волосся цупке!

Сашко погодився. Про скальпа ми йому, звісно, не говорили.

Та Сашко нам був корисний іще й тим, що мав змогу набрати на дорогу сала, хліба, яблук і навіть грошей. Він нам признався, що знає, де баба гаманця свого ховає, а в баби було не менше як п'ять карбованців!

П'ять карбованців! Чорті й куди можна було заїхати за п'ять карбованців та ще з своїм салом, хлібом і яблуками!

Не в Африку, а за Африку можна заїхати за п'ять карбованців, аж отуди, де Суматра — Ява — Борнео — Целебес — Сандвичеві — Курільські — Кольський — Канін — Апенінський, як у географії ми заучували…

Карти в школі не було, так учитель, було, як скаже:

— Починай зверху!

І починаєш:

— Кольський — Канін — Скандінавський — Ютландський — Піренейський — Апеннінський — Балканський — Тавричеський, ілі ж Кримський.

Півострови в Європі…

Так само й з островами:

— Корсіка — Сіцілія — Сардінія!

— Ну, далі, — вчитель натискає.

— Суматра — Ява — Борнео — Целебес!

— Ну, далі!

— Кріт! І той… як пак його… Берінговий пролив і той… Гри… Гри… Гринляска!

— Ставай у куток!

Так що географію ми знали…

Човна ми намітили вкрасти у діда Підситка в озері, — дід Підситок там ятері становив, карасі ловив, — уночі перетягти того човна до річки (Ташань — річка зветься), попливти по Ташані до Ворскли, Ворсклою до Дніпра, Дніпром у Чорне море, — ну, а морем — там уже путь проста як на долоні — у Дарданели, Босфор, з Босфору взяти трохи цабе у Бабельмандебську протоку, а звідти вже до Африки, «як до соломи».

Сашко Кендюх понатягав уже паляниць, сала, яблук, сірничків, солі… Все це ми поховали у глинищі за кладовищем.

Був кінець травня.

Одної темної ночі, коли вже дід Підситок повтикав на озері свої ятері, ми крадькома перетягли човна з озера на річку.

Тої ж ночі ми задовго до світанку мали й чкурнути, та Сашко Кендюх ніяк не міг дістатися до бабиного гаманця, — бабі чогось тої ночі не спалося, — усе вона кректала та й кректала, і задрімала аж удосвіта.

Доки Сашко пантрував бабу, ми з Паньком та з Омельком попереносили з глинища до човна харчі та сяку-таку одежинку.

Уже зазорювало, коли прибіг, захекавшись, Сашко:

— Шість карбованців! — вихекнув Сашко.

— Ого! — огокнули всі ми, і давай мерщій укладатися в човен.

Я вже й не докажу, чого того дня нечиста сила зірвала діда Підситка ні світ ні зоря, — базарний день, здається, у містечку був, — так він зарані вирішив потрусити ятері, щоб на базар першим із свіжиною з'явитися.

Підійшов дід до озера, — нема човна…

Дід гульк! — а від озера через луки до річки по траві слід, де ми човна тягли (отакі ми були мудрі, що так ото сліди замітали!), дід тим слідом до річки, і тільки-но ми хотіли одіпхнутися, як Підситок:

— А куди ж ото ви, шибеники, га?!

Ну, ми з човна, як жаби — прямо у воду! Води в річці було по пояс… Я встиг ухопити паляницю. Бабиних шість карбованців було зашито у Панька в поясі… Чкурнули ми луками аж до Ясенового. Це — такий лісок за селом, з глибокою посередині балкою. Посідали ми в балці у густій ліщині, сидимо, сопемо:

— Що далі робити?

Тим часом гемонський дід Підситок зчинив галас на все село:

— Ач які, сукини сини! Острожники, бузовіри, хамлети!

Телесувався дід біля човна, — всеньке село збіглося.

— Чиї?

Дід упізнав усіх і зразу ж виказав, чиї…

Матері наші, кожна по-своєму:

— Ой боже ж мій!

І кожна тут же таки почала шукати чогось такого довгого і замашного…

— Де ж вони, дайте мені мого?! — кожна мати по-своєму вдарила руками об поли.

— Подалися в Ясенове! — пихнув люлькою дід. — Ні, ви дивіться, люди добрі, човна вкрали! Чим би ж я тоді ятери становив?! Га?! От харцизяки! Впіймаю — рішу!

— Куди ж ото вони зібралися? — плачучи, запитала моя мати.

— Хоча б куди там вони прямували, а кінець один — острог! — махнув рукою дід Підситок.

Тоді матері, ще раз кожна по-своєму:

— Царице наша небесна! Ой, дайте мені мого!

Дід Підситок повикидав на траву з човна одежину й усі наші запаси:

— Забирай, чиє воно тут є! Та поможіть мені човна в озеро перетягти! Іч, хлюсти, трави скільки потолочили! Беріться, рюмсаєте тут! Дивитися за лобурами краще треба, щоб не хникати потім! Матері!

Взялися наші матері за човна і разом з дідом перетягли його назад до озера…

Дві доби ми сиділи в Ясеновому, в балці… А потім увечері пішли додому.