Джером Джером - Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Ближче до Соннінга річка звивається поміж багатьох островів. Там вона дуже спокійна, мовчазна і малолюдна. Лише інколи надвечір там можна зустріти якусь парочку закоханих селян, які прогулюються її берегами. Аррі та лорд Фітцнудл [30] Аррі та лорд Фітцнудл — узагальнені імена протилежних за своїм суспільним становищем кокні (презирливо-глузливе прізвисько уродженців Лондона із середніх та нижчих прошарків суспільства) та аристократичного сноба. Обидва типи характеризуються вульгарністю та обмеженістю. лишилися позаду біля Генлі, а до похмурого брудного Рединга ще далеко. Це та ділянка річки, де можна помріяти про минулі дні, згадати людей, що пішли від нас, і подумати про те, що могло б статися, але не сталося, хай йому чорт.

Біля Соннінга ми вибралися із човна і пішли прогулятися містечком. Це найчарівніший куточок на всій річці. Воно більше схоже на якийсь театральний майданчик, аніж на містечко, збудоване з цегли на вапняковому розчині. Кожен будинок купається в трояндах, і зараз, на самому початку червня, своєю витонченою пишнотою вони заполонили все довкола. Якщо ви хочете побути в Соннінгу, зупиніться в готелі «Буйвіл», що за церквою. Це справжній середньовічний сільський готель з його низенькими затишними кімнатками та ґратчастими вікнами, з нездоланними сходами та звивистими коридорами і з зеленим сквериком перед входом, де вечорами на лавицях у затінку дерев збираються старі чоловіки, щоб випити кухоль елю та погомоніти про сільські справи.

Ми блукали мальовничим Соннінгом десь із годину чи близько того, а потім, оскільки було вже надто пізно, щоб минути Рединг, ми вирішили повернутися на якийсь із островів поблизу Шиплейка і зупинитися там на ніч. Коли ми туди дісталися, було ще досить-таки рано, тож Джордж запропонував скористатися чудовою нагодою і влаштувати собі вишукану смачну вечерю. Він сказав, що покаже нам, які кулінарні дива можна створити на березі річки. З овочів, із залишків холодної яловичини і взагалі з усього, що лишилося, Джордж запропонував приготувати ірландське рагу.

Пропозиція видалася нам чудовою. Джордж назбирав дров і розпалив вогонь, а ми з Гаррісом взялися чистити картоплю. Я ніколи не думав, що чистити картоплю настільки складно. Більш кропіткої справи мені робити ще не доводилось. Почали ми дуже весело, я б навіть сказав, грайливо. Але вже після першої картоплини від нашої бадьорості не залишилось і сліду. Що більше ми її чистили, то, здавалося, більше лушпиння на ній лишалося. Коли ми нарешті обчистили все лушпиння та вирізали всі вічка, картоплини не лишилося, принаймні те, що лишилося, не заслуговувало на жодну увагу. Джордж підійшов, поглянув на неї — вона була завбільшки з квасолину — і сказав:

— Е-е ні-і, так не піде. Це — марнотратство. Її треба шкребти.

І ми почали шкребти. Але це виявилося ще важче, ніж чистити. Картопля ж зустрічається незвичайних форм — з випуклостями, наростами, впадинами. Ми працювали без упину двадцять п’ять хвилин, і все, на що ми спромоглися, було чотири картоплини. Тоді ми запротестували. Сказали, що потім нам ще до ночі потрібно буде відшкрібати самих себе.

Я й гадки не мав, що від шкрябання картоплі людина може так забруднитися. У це важко повірити, але з тих чотирьох картоплин було стільки лушпайок, що вони вкрили нас із Гаррісом по самі вуха.

Така от економія і ощадливість.

Джордж сказав, що це смішно — готувати ірландське рагу з чотирьох картоплин, тож ми взяли їх із півдюжини, чи, може, трохи більше, вимили їх і вкинули, не шкрябаючи. Ми також поклали туди капустину та всипали з ґалон гороху. Джордж усе це перемішав і сказав, що, як на нього, то трохи рідкувате. Ми вивернули все з кошиків, зібрали все, що ще не з’їли, і кинули до нашого рагу. Вкинули ми туди і половину пирога зі свининою та шматок холодного бекону. Потім Джордж ще знайшов половину банки консервованого лосося і також вивернув його в казан.

Він сказав, що великою перевагою ірландського рагу є те, що можна позбутися багатьох непотрібних речей. Я виловив із кошика кілька надбитих яєць і долучив їх до справи. Джордж зауважив, що це додасть підливі густоти.

Не пам’ятаю, що ми ще туди додавали, знаю лише, що не пропало нічого. А ще пригадую, коли вже страва була майже готова, Монморансі, який з надзвичайною зацікавленістю спостерігав за всією процедурою, серйозно над чимось замислившись, розвернувся і кудись пішов, а за кілька хвилин повернувся з мертвим водяним щуром у зубах, бажаючи представити його як свій внесок до загальної справи. Чи то він хотів поглузувати з нас, чи, може, його бажання було щирим — цього я сказати не можу.