Иван Багряный - Сад Гетсиманський

Мовчанка. Більше не було на «У». Голова зникла, закривши «кормушку». По якімсь часі ляда відчинилася знову й просунулася та сама голова. Дивлячись чомусь злими очима на Андрія, голова промовила таємниче й уперто:

—На «У»!..

— Узуньян… — сказав знову вірменин жалісно й так само, як і перше, тремтячи. Голова не звернула уваги, а дивилась весь час пильно на Андрія.

— Ще! — промовила голова з притиском.

— Мовчанка. Голова не зводила з Андрія очей. Нарешті промовила:

— А твоя як хвамилія?

— Чумак.

Голова зціпила зуби, блиснула очима люто, засопла. Але нічого. Лише по хвилині промовила:

— Ану соберись!..

— З вещами? — спитав Андрій не без іронії.

— Ні, без… Давай так, без штанів. За минуту щоб був готов!

«Кормушка» зачинилась. В камері майже всі пирснули зо сміху.

— На «Р»"! — сказав Руденко злобно з кутка, імітуючи наглядача.

— 0 – ррр – лов… — озвався Краснояружський, імітуючи Узуньяна.

— Чого ж ти, гад, трам – та – рарам, мовчиш?! Давай з віщямі!

Сміх. Це так нібито тут викликають.

Потім почали підбадьорювати Андрія, щоб не боявся, бо сьогодні неділя, а крім того ще — це денний виклик, так що нічого, мовляв. Вечірні й нічні виклики страшні, о, то страшні! А вдень — це скоріше всього в якихось справах формальних до тюремного начальства; звичайно, якщо його не поведуть зразу на конвейєр… Бо й так буває.

Загриміли засуви, відчинилися двері, й Андрія поведено голого по коридору. Це не була довга екскурсія. Його завели до вартівні, обстригли буйну русяву шевелюру й повернули назад до камери, на втіху всім арештантам, цілого й не пошкодженого більше ніде.

Потім був обід. Спершу зацокали десь по всьому коридору кормушкиа в камері 49 – й всі нашорошилися. «Обід!» Черговим камери був Руденко— він встав, підійшов до дверей, понюхав у щілинку, де нещільно прилягала лада «кормушки», й скомандував понуро:

— Випий воду!

Випити воду, звичайно, ніхто не подужав, та й не збирався, а просто її злили всю в парашу, для цього передавали тарілки з рук до рук конвейєром — права сторона до Краснояружського, ліва — до Андрія. Потім розібрали тарілки, де чия, а вони всі позначені чи то видряпаними рисочками, чи цятками, а чи іншими прикметами, подіставали десь ложки й шматочки хліба — рештки денної пайки — й чекали, повернувши голови до дверей. Андрієві запропонували миску й ложку Ягельського, все одно він не їсть уже кілька днів, але Андрій відмовився.

— Я на казенному утриманні, товариші, отже мені мусить бути виданий законний «інвентар».

— Та хтозна…

— А хліб Ви маєте? — спитав Руденко офіційно. Він був дуже суворий і в той же час якийсь смішний в своїх трусах, змайстрованих з обдертих кальсонів, голоногий і голопузий, з рудим пушком на шкірі і геть весь укритий ластовинням, особливо на грудях та спині, що його робило дуже подібним до хлопчика – школяра, отакого собі Васильченкового «Перепеленяти». Або ще до отакого собі голошийого, обскубаного, цибатого півника.

— Ні, не маю, — відповів Андрій, — а що?

— Та нічого… (павза). Голодний будете.

Андрій знизав плечима байдуже. А Краснояружський, потішаючи, додав:

— На що йому хліб! І на що йому миска – ложка! Га – га!.. — А тоді повернув лице до Андрія: — Тут, брат, деякі спочатку по декілька днів не беруть хліба й ложки в рот — не лізе, брат, а здебільша назад геть пре другим кінцем… Так що не журіться, завтра пайку одержите та й мені віддасте… А сьогодні Вас на харчі ще, мабуть, не записали, пізно прибули Ви… Га – га!..

Охріменко меланхолійно дістав з – під купи свого лахміття брудну торбиночку, вийняв з тії торбиночки шматочок хліба, подивився на нього — на той шматочок — жалібно, а тоді зітхнув, переломив шматочок надвоє й протяг половинку Андрієві. Андрій відмовився, подякувавши, зворушений. Тим часом відчинилася кормушка й наглядач простяг руку в камеру, в другій руці тримаючи черпак. Йому Руденко подавав порожні миски, він наливав і повертав повні. Наглядач розливав якусь руду юшку, що чомусь називалася борщем. Мабуть, тому, що була зварена з червоних помідорів. Від тих помідорів залишилися тонюнькі шкірочки, й крім тих шкірочок більше в «борщі» нічого не було — ані картоплини, ані капустини, ані тим більше чогось м’ясного, чогось від борщу. Гола червоняста юшка з шкірочками. Наливши двадцять сім порцій (миску Ягельського теж подали, хтось з’їсть!), наглядач спитав: «Усім?» — а коли почув, що бракує одному новакові, закопилив презирливо губу, коли ж Руденко ще й про хліб заговорив, наглядач зовсім розлютився й процідив крізь зуби: «Нічого, не здохне до завтра, подумаєш!» — і гримнув кормушкою.