Іван Франко - ЯК ЛИСИЦЯ САМА СЕБЕ ПЕРЕХИТРИЛА

Подумав, подумав чоловік та й дослухав жінки. Посадив собак у мішок, виніс за ворота та й мовить:

- На ж тобі, Лисичко-сестричко, оцей мішок курей! Візьми їх на плечі та й неси в ліс, а не розв'язуй біля села, щоб не розлетілися!

Взяла Лисичка мішок, несе, тягне, тягне, далі сіла спочивати за селом на могилі та й думає собі:

«Дай загляну лишень, скільки там тих курей у мішку?»

Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:

- Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?

- Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.

- А ви, мої ніженьки, що робили?

- Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.

- А ви, мої вушенька, що робили?

- Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.

- А ти, хвостище, що робив?

Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:

- А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.

- А, то ти такий добрий! - крикнула Лисиця.- Геть мені з хати!

Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:

- Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!

А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.