Іван Нечуй-Левицький - Поміж ворогами

- Оце я на вокзалі бачив Шмуля з Корсуня, бачив смілянського Берка, їхав з Києва о. Аврамій і о. Василій з Дацьок, - розказував о. Артемій.

- А чи не бачили там часом «протопресвітера» з Листвина, о. Саву? - тихо спитав о. Порфирій і осміхнувся.

- Як же? Бачив і розмовляв з ним! Але яка шкода! Я думав, стріну на вокзалі велику силу народу, натовп депутацій од громад, стріну княгиню, побалакаю з нею. І подумайте тільки собі. На вокзалі нікогісінько нема! Яка шкода! Який жаль! - репетував о. Артемій.

«І навіщо йому ті депутації, та княгиня? Чудна людина оцей о. Артемій. Я од тих депутацій, од тих княгинь ладен втікать за тридев'ять земель, а він сам шукає їх!» - думав о. Порфирій.

- Що ж тут чувать у вас? - спитав о. Артемій.

- Сказать по правді, нічого не чуть цікавого. От ви то, мабуть, почули багато дечого цікавого на вокзалі! - обізвався о. Порфирій. - А що вам розказував листвинський протопресвітер?

- Розказував, що недавно їздив аж за Богуслав, а там шляхи рівняють, бо когось сподіваються, - сказав о. Артемій.

- Кого ж це ждуть? Може, буде їхать котрийсь архієрей або митрополит? А маршруту нема… - якимсь смутним голосом обізвався о. Порфирій.

- Казав, що рівняють шляхи добре, скрізь засипають рівчаки, закидають гноєм, присипають гній землею…

- Певно, буде їхать або митрополит, або губернатор, коли добре засипають рівчаки. Якби сподівались якогось архієрея, то тільки притрусили б потрошку рівчаки та бакаї й вибої… О, погана штука! - сказав о. Порфирій.

- Ще й як погана! А тут метрики, а тут приходо-росхідні книжки й досі не позаписувані! - крикнув о. Артемій. - Ой, є хиби й недогляд! Все якось стягуєшся та все надалі одкладаєш…

- А штунди, о. Артемій, ще нема в вас в Горобцівці? - спитав о. Порфирій.

- Ні, нема; не чуть.

- І в мене нема. Але листвинський протопресвітер оце вчора казав мені, що вона вже є коло вас кругом, і в Комарівці, і в Шендарівці, і в Хильках.

- І в Шендарівці? Чи не бреше часом протопресвітер?

- О, протопресвітер усе знає гаразд! - обізвався о. Порфирій. - Казав, що в Шендарівці пішло в штунду шість сім'їв і що якась проповідниця-штундка, якась дівка Тетяна, була й у вашому селі і в когось ночувала аж дві ночі.

- Була й ночувала! Аж дві ночі! - крикнув о. Артемій і схопився з стільця. - Бреше протопресвітер!

- Ой не бреше. Цей не з таківських, щоб брехав, - сказав о. Порфирій, - бо та штундка була і в нашому містечку, та урядник зараз витурлив її з містечка.

- Ой лишечко! Ще протопресвітер викаже в консисторії… А я про це й не знав… А я ж тутечки благочинний… Треба розвідать, треба досвідчиться за все.

- Довідайтесь! Може, та пророчиця й досі сидить в вашій Горобцівці… - сказав о. Порфирій.

- Ой-ой! А в мене ж мужики - то анафеми, злодії, анцибори, антихристи! А писар, то вже й не буду казать про його, - бідкався о. Артемій, - ця бестія хитра, як лисиця, а розумна й поміркована, як сатана…

- Це той Коцюбенко?

- Та це ж Коцюба! - сказав о. Артемій. - Тільки, хвалить бога, що наш новий митрополит правдивий чоловік і усяких брехень не послухає, пошли йому, боже, здоров'я й довгий вік!

Отець Артемій встав, підвів очі до образів і перехрестився. Він знов сів і почав позказувать усякі новинки, які почув од жидів: по чому пуд пшениці та жита, вівса та проса, який батюшка вмер, який видав дочку заміж, де буде швидко весілля.

- О. Порфирій! Чи ви не переглядали останніх номерів газет? - промовив О. Артемій, витрусивши з себе, мов з мішка, усі новинки в околиці. - Щось буде! Ой щось буде! Пруссаки крутять, чепляються до Росії. Вільгельм говорить закиркуваті та зачіпливі промови на бенкетах.

- Ні, про це я ще не читав, - тихо обізвався о. Порфирій.

В той час до столової увійшла сестра о. Порфирія, вже дуже немолода панна. О. Артемій ледве примітив її, тільки кинув на неї оком, швидко підвівся на стільці й сунув до неї хапком свою руку, неначе казав: одчепись од мене, та ще й хутчій, бо не маю часу навіть руки тобі подать: мені треба розмовлять.

- Ой боже! Що це буде, що це буде! - галасував він на всю столову. - Чи ви пак читали, куди вже в останній час долітали прусські аеростати?

- Ні, не читав.

- Невже не читали?! - крикнув о. Артемій і підвівсь з місця. - Літали аж над Вінницею, літали аж за Києвом, над Броварами! спустились німці в Броварах, звеліли мужикові насмажить смажені, повечеряли, потім сіли, знялись з місця та й полетіли. Ой! Боже мій! Що це буде! Що ми будемо робить? Ой, щось буде! щось буде! - бідкався о. Артемій і вхопив в обидві руки голову та й забігав по столовій. Довгі поли ряси, коси на голові метлялись на повітрі. Муха влетіла в рот о. Артемієві.