Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Павло Антонович довгенько не виходив до гостей i вийшов знов в українському убраннi, тiльки замiсть важкої свити на йому був легенький лiтнiй сiртучок. Червоний пояс дуже гарно обгартував його тонкий стан. Вiн привiтався до гостей по-українськiй. Панни очевидячки якось зам'ялись, а панiя Макуха осмiхнулась, закрутила головою та ще гiрше почервонiла й частiше обтирала хусточкою лице.

- Як гарно ви, Павле Антоновичу, убралися по-сiльськiй! - сказала панiя Висока тоном, в котрому була думка надвоє.

- От так, як бачите! - сказав молодий Радюк i сiв на схiдцях тераси, якраз спиною до панiї Високої, так що його потилиця була проти її очей. А для неї дуже хотiлось надивиться на його очi!

- Просто неба на землi сiли, Павле Антоновичу? - зачiпала його панiя Висока.

- Просто неба на схiдцях! - сказав вiн, повернувши на час лице до неї й знов одвернувши очi до молодої Масюкiвни, що сидiла в куточку окроми й почервонiла, як мережки її рукавiв.

- Прошу покiрно сiсти на стiльцi! - знов сказала Ликерiя Петрiвна, показуючи на порожнiй стiлець, що стояв саме проти неї.

Молодий Радюк послухав її, але сiв на стiльцi до неї боком, а лицем просто до Масюкiвни, й почав говорити до неї по-українськiй. Панна почервонiла й одказувала йому тiєю страшною мiшаниною, котру на Українi звуть великоруською мовою.

- Як ви до нас говорите по-модному! - промовила панiя Висока й собi по-українськiй.

- Ото в нас така поведенцiя настала! - одказав їй Радюк.

- Може, ви й насiннячко лузатимете по-нашому, по-сiльському? Шкода, що не взяла з собою! - сказала йому панiя Висока жартовливо, але смiливо, як людина дуже знайома i вхожа до Радюкiв.

- Шкода, що ви забули.

Всi засмiялись, а Радючка осмiхнулась якось гiрко, i лице її зажурилось.

- Яка теперечки пiшла чудна мода! Все сiльська та сiльська. I убрання носять сiльське, i говорять по-сiльськiй, - говорила панiя Висока, нiби сама до себе.

- I пiсень спiваємо сiльських, i пишемо книжки сiльською мовою, бо ми, панi Висока, демократи. Не знаю, як ви?

Панiя Висока не зрозумiла того слова, не зрозумiла, чи то щось добре, чи щось погане, i, щоб не вшелепаться, затерла, зам'яла розмову, попрохавши в хазяйки чаю. Молодий Радюк посунув до неї молочничок з молоком.

- Дякую вам! Я понедiлкую! - промовила трохи гордо панiя Висока. - Сьогоднi понедiлок!

- Вибачайте, коли так. I ви цiлий рiк понедiлкуєте?

- От i цiлий рiк! У вас в Києвi поведенцiя на все сiльське, а не знаєте, як на селi поводиться в нас. Од великодня до св. Духа нiхто не понедiлкує.

- Чи не доволi ж вам тих серед та п'ятниць?

- Що це ви говорите про середи та п'ятницi, неначе про вiвцi та кози? - промовила панiя Висока.

- А менi здається, якби ви сьогоднi оскоромились, то не великий був би грiх. Скiльки скорому, стiльки й грiха, - кажуть у приказцi.

- О, панiю Високу не пiдведеш, сину! - обiзвався старий Радюк. - Чи ви пак знаєте, як раз сповiдалась молодиця в лаврi? Питає чернець в неї на духу: "Чим ти грiшна, молодице?" А вона каже: "Ой батюшко! великий маю грiх на душi. Раз у святу п'ятницю годувала дитину молоком, та забула, що п'ятниця, та й облизала ложку". А чернець каже: "Лижи ж ти сухого макогона щоп'ятницi до самого великодня".

Всi засмiялись, а панiя Висока промовила: "Смiйтесь, смiйтесь! З посмiху люди бувають, як приказують селяни, та глядiть, щоб навпiсля не плакали!"

Радючка не держала постiв, але їй здалось це не до ладу, що син з батьком неначе змовились кепкувать над постами перед її гiстьми, котрi поважали пости.

- Знаємо й ми вас, посниць! - додав старий Радюк. - У вас у пiст i грибки й опеньки, i рибка й варення, i узвар i кутя, й пирiжки з усякою начинкою. Давай тiльки, боже, апетиту.

- От я хоч i держуся сiльської поведенцiї, але не дуже люблю сiльське понедiлкування й усякi сiльськi забобони, - промовив молодий Радюк.

- Забобони забобонами, але мiж тими забобонами є багацько дечого, що й вам, вченим, не по головi. Не дуже лишень потрiпуйте село, коли любите сiльську поведенцiю.

- Панi Висока, - промовив Радюк, i кров кинулася йому до голови, - ми любимо що є луччого в селi, але село має багато дечого темного, бо туди ще не прийшов свiт науки. Хто ж буде любити вiдьом, знахарок з їх лiками безтолковими, з їх виливанням на лопатi, на порозi, з їх завiрчуванням, пiдливанням? Хто ж любитиме Лису гору з хвостатими вiдьмами i всяку сiльську нiсенiтницю? I кому потрiбне все те? I хто ж такий розумний, що йнятиме вiри?

- Павле Антоновичу! говорiть, та не проговорюйтесь! - сказала панiя Висока. - Що ви менi кажете, коли я дещо на свої очi бачила…