Іван Нечуй-Левицький - Над Чорним морем

- Харитоне Кириловичу! передніше за все - не закочуй килимів туфлями… Он оглянься лишень! - сказала Навроцька.

- Еге! А потім… що? - спитав старий.

- Харитоне Кириловичу! сядь та поговоримо. Час готуватись до Саниного вінчання, - сказала Раїса Михайлівна.

Навроцький налагодився вгніздитись в кріслі. Навроцька крикнула на його.

- Не сідай! замажеш чисте накриття. Дивись! он твій халат протерся ззаду й заялозився. Візьми з спинки крісла плетену салфеточку та кинь під себе.

Навроцький мовчки зняв салфеточку, простелив на кріслі і як почав вгніжджуватись в крісло, то зібгав і зсунув її в самий куток.

- Як-бо ти сідаєш? Ти ж зсунув салфетку! Простели-бо гаразд! ти робиш шкоду походя, - говорила Навроцька.

Навроцький оглянувся позад себе й трохи підсунув під себе зібгану салфетку.

- Гм… ця мебіль, мабуть, поставлена задля того, щоб на неї не сідати, а тільки дивитись, - муркнув він собі під ніс.

- Як будемо справлять Санине весілля? - спитала в його Навроцька.

- Та будлі-як. Гм… Як же його справлять? - обізвався Навроцький. - Як на мене, то аби повінчати молодих.

- Як то як-небудь справить весілля? Треба передніше порадитись, треба ж скласти програму, чи що. Цього діла не можна робити назря, не обміркувавши, - сказала Навроцька. - Я не думаю справляти такого нігілістичного весілля, яке справляють для стрижених паннів.

- Гм… Гм… м… м… Нігілістичне весілля непогана річ, бо… гм… дешево коштує. Навіщо й справді ті дорогі витребеньки? - обізвався Навроцький.

- Давай лишень гроші, не теревень! Треба купувати фату, гірлянду, букети, стрічки, кокарди, набирати на вінчальну сукню, - заговорила Навроцька.

- Я не думаю вінчатись в білій сукні, в фаті та усяких там традиційних витребеньках, - обізвалась в одчинені двері з своєї кімнати Саня.

Та кімната, де спали Саня та Маня, була схожа на монастирську келію. Вікна виходили в старий садок. В вікнах були вправлені густі залізні решітки, переплетені доволі густо, як і в усіх кімнатах, що були од садка. Дім Навроцьких стояв на краю міста; за ним йшли з гори в глибоку долину садки та виноградники. Од злодіїв та розбишак ще в недавні часи в Кишиневі й справді було зовсім небезпечно.

В кімнаті в паннів було сливе поночі. Здорові волоські горіхи закривали небо, не пускали світу в невеличкі вікна.

- А як же ти думаєш вінчатись? - спитала в Сані Навроцька.

- Як можна простіше, без усякого параду, - обізвалась Саня.

- Та йди ж сюди та поговоримо! Не гукати ж мені до тебе в другу кімнату, - сказала Навроцька, але Саня чомусь не виходила.

- Йди-бо сюди, моя дитино! - загомонів Навроцький. Саня вийшла й сіла в куточку.

- Невже ти й справді не думаєш надівати фати та гірлянди? -спитала в Сані Навроцька.

- Ні, не думаю держатись цього допотопного звичаю: надіну чистенький убір та й повінчаюсь в йому, - сказала Саня.

- Добре! Чудово! Я не хочу, щоб з мого дому виставляли себе напоказ людям якісь нігілістки, - обізвалась вже сердито Навроцька.

- І мені не хочеться виставляти себе напоказ в фаті та гірляндах, неначе на всесвітній виставі фабрицьких виробів, - сказала Саня.

- В мої часи дочок не питали, в чому й як вони будуть вінчатись, - сказала Навроцька.

- А в наші часи варто б спитатись і в дочок, - сказала Саня.

- Саню! не дражни мене. Я шанувала й чтила свою маму. В Кам'янці без своєї матері або без гувернантки, панни Марисі, я не сміла нікуди ходить, - сказала Навроцька.

- Сказати правду, тоді були смутні, варварські часи. Хвалить бога, що вони минули, - сміливо сказала Саня. - Женщини повинні мати стільки права на вільну волю, як і чоловіки. Женщина до цього часу була невільницею, запертою, трохи не закутаною в покрівці так, як оця мебіль в світлиці.

- Може, ти думаєш вінчатись на передмісті, за містом, в тій церкві, де вінчаються стрижені панни? - крикнула Навроцька.

- Атож! Таки й думаю там вінчатись: Ви вгадали мою думку, - сказала Саня.

- Говори ж з нею! - кричала Навроцька до Навроцького і тільки руки розвела.

В Кишинові й досі є давній звичай: як священик обводить молодих в вінцях кругом аналоя, то перед веде поперед священика мати молодої з убраною в квітки свічкою в руках. Навроцькій дуже хотілось виступити прилюдно в тій ролі, в багатому уборі, в брильянтах, і доконче в соборі. Саня очевидячки ставила діло так, що старій Навроцькій не довелось би виставити свої діаманти перед людьми.

- Чого ж ти мовчиш, неначе не до тебе п'ється? - говорила Навроцька до мужа.