Іван Нечуй-Левицький - Неоднаковими стежками

Мишук зблід, аж пополотнів. Він випустив клямку з рук, з переляку вискочив в одчинене в третьому покої вікно, що виходило в огород, і кинувся навтікача по грядках не борознами, а просто по картоплі та буряках. Соняшники неначе бились з ним на льоту, мов перське гілля в лісі од прудкої втікачки, кидаючись то в лице, то в плечі. Мишук миттю перебіг через огород і добіг до загороди. З одчаю та з ляку він подерся на загату, неначе кіт, поколовся об кілки й острішки, обшмульгав об хворост пальці, прищикнув долоню. Він зопалу стрибнув додолу на мерву та переїди, перебіг загороду, переліз через зачинені ворота в загороді і вбіг у флігель.

Мелася глянула на його й з ляку остовпіла. Він був блідий, аж білий. Блискучі очі згасли і дивились кудись в простір. Бідний Мишук втратив свідомість і ледве дихав.

- Що з тобою? Що трапилось? - крикнула Мелася з переляку.

- Бунт на економії! Трощать усе, б'ють киями вікна, присікались за гроші до економа. Може, його вже і вбили. Присікались і до мене. Я оце ледве втік через загороду, через загату, - сказав Мишук, ледве одсапуючи.

Мелася втямила усе й зараз побігла в дім до батька, щоб дати звістку про небезпечний випадок на економії. Мишук трохи одсапався, вискочив з флігеля, побіг в станю, накинув хапком на коня сідло, скочив на його й виплигнув з стані. Переляк неначе гнав його кудись далі та далі. Він несвідомо почував, що ні загата з остришками, ні засуви в дверях в домі непевний захист в оселі. Назустріч йому вийшла Мелася.

- Куди це ти налагодився їхать? Куди ж ти ідеш? в гості, чи що, чи добувать грошей? - репетувала Мелася.

Хоч Мишук і не лякався навіть морських хвиль, як він чванивсь, але на вдачу він був таки добрий страхополох.

- До Некрашевича тікаю… чи то пак їду, щоб позичить в його хоч трохи грошей на розплатку або щоб принаймні показать людям гроші: ось дивіться, мовляв! вже маємо гроші! - гукнув з коня Мишук і покатав в одчинену браму так швидко, що трохи не наскочив на ворітницю. Йому все привиджувалось, що за ним гоняться розлютовані люде з визвіреними обличчями.

- Та заскоч же на економію та принаймні вгамуй людей обіцянкою, що ти, мов, їдеш за позичкою до сусіда! - крикнула йому навздогінці Мелася.

«А нехай їх ледащо візьме! - подумав Мишук, озирнувшись в одну мить на Меласю. - Я ладен тікать од їх якмога далі. А вона… заскоч, та впини, та вгамуй! А нехай йому дідько з таким життям. Я думав, що тут рожі та лілії, розкоші й збитки, а тепер бачу, що тут здебільшого «терція та будяки»! От тобі й моє дідицтво! Ні грошей, ні розваги! Ще й на тобі в додачу розлютованих розбишак. Оце так попався!»

Сам Гукович одначе не пішов на економію, щоб вгамувать визвірених од нужди робітників. Старий мусив послать на економію Теклю Опанасівну. Гуковичева подибала й обіцяла, що гроші будуть сьогодні ввечері і що зять поїхав до Некрашевича за грішми. Люде заспокоїлись і згодились ждать до вечора.

Тим часом зять прискакав до Некрашевпча й розказав йому за несподівану пригоду на економії. В Некрашевича майнула думка покористуваться несподіваним випадком в садибі старого Гуковича й сплатить йому за пару чудових баских коней з його четвірці. Не гаячи часу, він зараз запріг коника в бігунки й покатав з Мишуком в Деркачівку, захопивши в кишеню половину тих грошей, що було варто заплатить за пару коней. Під його захистом Мишук сміливіше вертавсь додому. І… надвечір… Некрашевич виїхав з двору од Гуковича з парою коней, припнутих позад бігунок. В оселі настала тиша, але усі сиділи засмучені та з задумою на чолі, неначе в господі ждали чиєїсь смерті, неначе й Деркачівка мала побігти слідком за проданими кіньми.

Настав час оплачувать в банк проценти за позичені гроші. Гукович спродав усю пашню, але грошей не вистачило. Текля Опанасівна оберталась до сусід, до буртянського дядька, але на той час ні в кого не трапилось покладних грошей. Вона поїхала до Києва, причепилась до доброї Таїси Андріївни і просила, і благала, обіцяла незабаром оддать, і навіть перехрестилась і забожилась перед образами, і таки виканючила в неї передостанню тисячу карбованців та й одіслала зараз в банк на оплать процентів.

Але на прожиття вже не зоставалось нічого в капшуках в Гуковича. Почалось лихоліття. Нещадимі злидні заглядали в дім, тислись в оселю з усіх-усюдів, наступали нещадимо, мов татарська орда. Гукович мусив дати в заставу багатенькому євреєві крамареві дорогу молотілку, поспродував деякі телички та бички, навіть напозичався в багатих селян.