Коли він рушив сходами до кухні, вона гукнула:
— Полді!
— Що?
— Прошпар чайника.
Авжеж кипить: з носика струмінь пари. Він прошпарив і прополоскав чайника, всипав чотири повні ложки заварки, потому перехилив великий чайник і налив окропу. Заваривши чай, він зняв чайник, поставив пательню просто на присок і заходився спостерігати, як грудочка масла ковзнула й почала танути. Коли він розгорнув нирку, кішка жадібно нявкнула. Перегодуй її м’ясом, вона мишей ловити не схоче. Кажуть, коти не їдять свинини. Кошерне м’ясо. Ось тобі. Він кинув їй закривавлений папір і поклав нирку в киплячу масляну підливу. Перцю. Набрав його пучками з потрісканої яєчної підставки й посипав колом.
Потому, розірвавши свого листа, перебіг очима сторінку. Дякую; новий капелюшок; містер Коглін; пікнік на озері Оуел; молодий студент; дівчата-бережаночки {133} 133 (59) Дівчата-бережаночки — естрадна пісенька, що править музичним супроводом до О’Кропа О’Шпара в романі.
Блейзеса Бойлана.
Чай настоявся. Він наповнив свою власну чайну філіжанку з напівзакритим верхом, підробку під коронну дарбійську порцеляну, усміхаючись. Подарунок на день народження від миленької Міллі. Тоді їй було всього п’ять років. Ні, постривай: чотири. Я подарував їй бурштинового кольору намисто, яке вона побила. Кидав для неї у поштову скриньку складені аркушики брунатного паперу. Він усміхнувся, наливаючи чай.
О Міллі Блум, голубко мила.
Моє ти серце бідне вщент розбила.
Ти без гроша любіш мені стокрот,
Ніж Кейті Кег, віслюк її й город [68] Тут і далі вірші подаються в перекладі В. Житника.
.
Бідолашний старий професор Гудвіл. Старість не радість. Одначе він був чемний стариган. Як він, бувало, по-старосвітському вклонявся Моллі, коли вона йшла зі сцени. А люстерко в циліндрі {134} 134 (59) Люстерко в циліндрі — цю деталь Джойс чи не взяв з описів звичок свого кумира Ібсена.
. Того вечора, коли Міллі принесла його у вітальню. Подивіться-но, що я знайшла в циліндрі професора Гудвіла! Усі ми сміялися. Жіноча стать себе ще з пелюшок виказує. Вона була зухвале дівчисько.
Він наколов нирку виделкою і перекинув, потому поставив на тацю чайник. Коли він підняв тацю, пожолоблене дно бамкнуло, випроставшися. Чи все є? Хліб з маслом — чотири, цукор, ложка, вершки. Так. Він поніс тацю нагору, зачепивши великим пальцем ручку чайника.
Штовхнувши двері коліном, він заніс її й поставив на стільці біля ліжка.
— Як ти довго, сказала вона.
Спершися ліктем на подушку, вона підвелася так рвучко, що задеренчали пружини. Він спокійно подивився на її розкішні форми й між великі м’які груди, які випиналися з-під сорочки, наче вим’я кози. Дух її теплого тіла змішався з пахощами чаю, що вона наливала собі в чашку.
Клапоть розірваного конверта визирав з-під зім’ятої подушки. Вже виходячи, він спинився, щоб поправити покривало.
— Від кого лист? — спитав він.
Чітка рука. Меріон.
— Від Бойлана, — мовила вона. — Він прислав програму.
— Що ти співаєш?
— La сі darem [69] «Дай мені… (рученьку)» (іт.) — з опери «Дон-Жуан» Моцарта (дія І, сцена 3).
з Дж. С. Дойлом {135} 135 (60) Дойл — Дж. К. Дойл, славетний дублінський баритон, персонаж оповідання «Після перегонів» у «Дублінцях».
, — сказала вона, — і «Давню любу пісню кохання» {136} 136 (60) « Давня люба пісня кохання » — популярна пісня на слова Дж. К. Бінгема, музика Дж. Лаймана; один із наскрізних музичних мотивів «Улісса».
.
Її повні губи, сьорбаючи, всміхалися. Від того І ладану на другий день лишається затхлий дух. Наче від застояної води з-під квітів.
— Може, трохи відчинити вікно?
Вона склала вдвоє скибочку хліба, укинула її в рот і спитала:
— Коли похорон?
— Здається об одинадцятій, — відповів він. — Я не бачив газети.
Зауваживши, що вона вказує пальцем, він узяв її брудні труси, які лежали на ліжку. Ні? Потому скручену сіру підв’язку, зав’язану на панчосі: пом’ята, лискуча п’ятка.
— Ні: оту книжку.
Друга панчоха. Нижня спідниця.
— Мабуть, упала, — сказала вона.
Він понишпорив тут і там. Voglio е non vorrei [70] Хочу і ні» (іт.) — з тієї самої опери.
. Чи вона правильно вимовляє: voglio ? На ліжку нема. Мабуть, ізсунулася додолу. Він нахилився й підняв покривало. Книжка упала і сперлася розгорнена на бокастий нічний горщик жовтогарячого кольору.
— Покажи-но, — мовила вона. Я там зробила позначку. Хотіла спитати тебе одне слово.
Читать дальше