Джеймс Джойс - Улісc

Зразкова донька була Герті, ну чисто друга мати у домі, справжній янгол милосердя, а серденько мала вартніше за золото. А коли матері починала дуже голова боліти то хто як не Герті терла їй лоба ментоловим олівцем хоч їй не подобалося що мати нюхає табаку і це єдине за що вони сварилися, за табаку. Усі нею не могли нахвалитися, така вона була тиха й ласкава. Це Герті вимикала газ у домі щовечора і знову ж таки Герті повісила на стіні в тому місці де вона ніколи не забувала що два тижні хлорованим вапном з різдвяного альманаху містера Танні бакалійника картинку Гальціонині Дні [236] Гальціона — в грецькій міфології донька бога вітрів Еола. Коли її чоловік Кеїкс, цар Трихіди, загинув у морі, вона від горя кинулася з високої скелі. Боги пожаліли нещасну жінку й перетворили її на льоту в морську пташку — зимородка. Відтоді, коли зимородок висиджує пташенят, за велінням Гальціониного батька, вітри вщухають і настає тиха, ясна погода. Гальціонині дні — в переносному значенні дні безхмарного щастя. де молодий джентльмен убраний як ходили за тих часів у трикутному капелюсі простягав китицю квітів своїй коханій зі старосвітською ґречністю крізь переплетене вікно. Зразу видно, що за цим ховалася ціла історія. Кольори були такі гарні, аж очі вбирали. Вона стояла у м’якій вузькій білій сукні, прибравши обміркованої постави, а джентльмен був у шоколадному вбранні й виглядав, як справжній аристократ. Вона часто дивилася на них замріяно коли бувала там з певної потреби і мацала власні руки білі й ніжні з точнісінько як у неї закачаними рукавами і думала про ті часи бо вона розшукала у словнику Уокера який належав дідусеві Гілтрепу про Гальціонині дні що вони означають.

Тим часом близнята грались у повній братерській злагоді, аж поки мастер Джекі, котрий, ніде правди діти, був уредний, як сльота, навмисно загилив щосили м’яча аж до вкритих водоростями каменюк. Само собою бідолашний Томмі не барячись висловив своє невдоволення та на щастя джентльмен у чорному який сидів поблизу прийшов відважно на поміч і перехопив м’яча. Наші два борці заходилися криком кричати вимагаючи свою цяцьку і щоб попередити колотнечу Сіссі Кефрі гукнула джентльменові аби він кинув м’яча їй будь ласка. Джентльмен разів зо два замірився м’ячем а тоді кинув його на горб до Сіссі Кефрі але він покотився вниз схилом і спинився якраз під спідницею Герті біля калюжі під скелею. Близнята знову заволали свого допоминаючись і Сіссі попросила її стуснути його ногою хай собі за нього б’ються тож Герті відвела назад ногу але вона воліла щоб їхній дурний м’яч не скотився був до неї і вона стусонула та не влучила і Еді з Сіссі засміялися.

— Не доскочив, стрибай удруге, — сказала Еді Бордмен.

Герті всміхнулася згідливо й закусила губу. Її гарненькі щічки зашарілися ніжно-рожевим рум’янцем але вона поклала довести їм своє отож вона підняла поділ спідниці трохи але достатньо і добре прицілилася і добренько стуснула м’яча і він полетів далеко ген-ген а двоє близнят гайнули слідом до ріні. Звичайно то були заздрощі та й більше нічого аби привернути увагу того джентльмена що сидів напроти, її наче жаром обсипало, а це у Герті Мак-Дауел завжди був сигнал небезпеки, до щік прилила гаряча хвиля. Досі вони позирали один на одного байдужим оком, але тепер із-під крисів свого нового брилика вона зважилася на нього подивитись, і обличчя у присмерку, на яке впав її погляд, бліде та на диво виснажене, здалося їй таким сумним, що сумнішого вона зроду не бачила.

Крізь розчинене вікно з церкви долинув запашний дух ладану, а з ним запашні ймення тієї, що зачала без плями першородного гріха, посудино духу, молися за нас, посудино чести, молися за нас, посудино благочестя великого, молися за нас, містична трояндо. І згорьовані серця були там, і трударі, що добували свій хліб щоденний, і багато тих, котрі грішили й помилялися. Їхні очі, вологі від каяття, проте ясніли надією, бо велебний отець Х’юз розповів їм, що блаженний Бернард сказав своїй славетній молитві про Марію, про заступницьку силу Пресвятої Діви: ще зроду-віку не чувано, аби того, хто благав її всемогутнього захисту, вона залишила напризволяще.

Близнята знову гралися собі весело, бо дитячі сварки скороминущі, як літня злива. Сіссі бавила малого Бордмена, поки він загугукав з радощів, плескаючи немовлячими рученятами. «Агу!» гукнула вона з-за верху колиски, а Еді спитала, де ділася Сіссі, а тоді Сіссі вистромила голову й гукнула «Ку-ку!» і слово чести, маля тішилося з того незмірно! А потому вона загадала йому сказати «папа».