Олександр Дюма - Три мушкетери

І, одну по одній, герцог заходився цілувати підвіски, які мусив тепер віддати. Та враз він розпачливо зойкнув.

— Що сталося? — збентежено спитав Д'Артаньян. — Що з вами, мілорде?

— Все загинуло! — вигукнув Бекінгем, збліднувши як смерть. — Немає двох підвісок, їх залишилося тільки десять.

— Мілорд загубив підвіски чи вважає, що їх у нього викрали?

— Їх викрали, — відповів герцог. — І ця крадіжка — справа кардиналових рук. Погляньте-но: стрічки, на яких вони трималися, обрізано ножицями.

— Чи не здогадується мілорд, хто саме їх викрав?.. Можливо, підвіски ще в цієї особи…

— Стривайте, стривайте! — вигукнув герцог. — Я надівав їх лише один раз, тиждень тому, на королівський бал, у Віндзорі. Графиня Вінтер, з якою я посварився, на тому балі явно хотіла помиритися зі мною. Це примирення було помстою ревнивої жінки. Відтоді я жодного разу не бачив її. Безперечно, вона — шпигун кардинала.

— Невже його шпигуни нишпорять по всьому світу? — вигукнув Д'Артаньян.

— Авжеж! — мовив Бекінгем крізь зціплені від люті зуби. — Так, це жахливий ворог… На коли призначено у вас свято?

— На наступний понеділок.

— На наступний понеділок! Ще п'ять днів, часу більше, ніж досить. Патріку! — гукнув герцог, прочинивши двері каплички. — Патріку!

Довірений камердинер став на порозі.

— Мого ювеліра й мого секретаря!

Камердинер вийшов — мовчки й так швидко, наче хотів підкреслити свою звичку до сліпої й беззаперечної покори.

Хоч першим викликали ювеліра, проте секретар увійшов раніше. Це було цілком зрозуміло: він мешкав у палаці. Секретар застав Бекінгема в спальні за столом, коли той власноручно писав якісь накази.

— Пане Джексоне, — мовив герцог до секретаря, — вам слід зараз же піти до лорда-канцлера й сказати йому: виконання цих наказів я покладаю на нього особисто. Я хочу, щоб їх обнародували негайно.

— Але, ваша світлосте, що я відповім, коли лорд-канцлер спитає, чим зумовлені такі надзвичайні заходи?

— Ви відповісте, що це було моє бажання і що я нікому не мушу пояснювати свої вчинки.

— Чи повинен лорд-канцлер, — спитав секретар, ледь помітно всміхнувшись, — передати цю відповідь його величності, якби королю заманулось дізнатися, чому жоден корабель не може віднині вийти з портів Великобританії?

— Так, добродію, — відповів Бекінгем. — Хай лорд-канцлер скаже королю, що я вирішив оголосити війну і що цей захід — моя перша ворожа акція проти Франції.

Секретар вклонився і вийшов.

— Ну, щодо цього ми можемо бути спокійні, — сказав Бекінгем, обернувшись до Д'Артаньяна. — Коли підвіски ще не переправлені до Франції, вони потраплять туди тільки після вашого повернення.

— Чому?

— Я наклав заборону на вихід у море будь-якого судна, що перебуває в портах його величності, і без спеціального дозволу жодне з них не має права знятися з якоря.

Д'Артаньян приголомшено дивився на герцога, який необмежену владу, даровану йому королем, примушував служити своєму коханню, Бекінгем з виразу обличчя юнака вгадав його думки і всміхнувся.

— Авжеж, — сказав він, — моя справжня королева — Анна Австрійська; одне її слово — і я ладен зрадити свого короля, свою країну, зрадити Бога. Вона просила мене не підтримувати протестантів Ла-Рошелі, як це я їм обіцяв, і я підкорився. Я не дотримав свого слова, але хіба це не все одно? Адже я вволив її волю; тож чи не був я цілком винагороджений за свою покірливість? Адже саме завдяки цій покірливості я маю її портрет!

Д'Артаньяна вразило, на якій тоненькій ниточці часом висить доля цілого народу й життя багатьох тисяч людей.

Він стояв, поринувши в свої думки, коли ввійшов ювелір. Це був ірландець, блискучий майстер своєї справи, який не приховував, що має по сто тисяч фунтів [109] Фунт (стерлінгів) — грошова одиниця Англії, введена в обіг в XI столітті. у рік на замовленнях герцога Бекінгема.

— Пане О'Рейлі, — сказав герцог, зайшовши з ним до каплички, — гляньте на ці діамантові підвіски й скажіть, скільки коштує кожна з них.

Ювелір єдиним поглядом оцінив вишуканість оправи, визначив вартість діамантів і, не вагаючись, відповів:

— Півтори тисячі пістолів кожна, мілорде.

— Скільки днів треба, щоб виготовити дві такі підвіски? Ви бачите — тут бракує саме двох.

— Тиждень, мілорде.

— Я заплачу по три тисячі за кожну, але вони потрібні мені післязавтра.

— Мілорд матиме їх.

— Ви безцінна людина, пане О'Рейлі, але це ще не все: підвіски я не можу довірити нікому, — Їх треба виготовити тут, у палаці.