Олександр Дюма - Три мушкетери

Сплативши завдаток, Д'Артаньян зачинився в своїй комірчині й решту дня пришивав до камзола та штанів галуни, які його мати нишком одпорола від майже нового камзола пана Д'Артаньяна-батька. Потім він подався на набережну Брухту, де йому поміняли клинок поламаної шпаги, а звідти пішов до Лувру [35] Лувр — середньовічний замок у Парижі, закладений наприкінці XII — на початку XIII століття. У XVI–XV1II століттях, наново збудований, став резиденцією французьких королів. , щоб довідатись у першого-ліпшого мушкетера, де міститься будинок пана де Тревіля, котрий, як виявилося, стояв на вулиці Старого Голубника, тобто майже поряд з новою оселею Д'Артаньяна, — обставина, яку юнак вирішив вважати щасливою прикметою успішного завершення подорожі.

Нарешті, задоволений своєю поведінкою в Менгу, не докоряючи собі за минуле, впевнений у теперішньому й сподіваючись на щасливе майбутнє, юнак ліг і заснув богатирським сном.

За звичкою провінціала, він проспав до дев'ятої години ранку, вдягнувся й пішов до славнозвісного пана де Тревіля — третьої особи в королівстві, як казав пан Д'Артаньян-батько.

Пан де Труавіль, як досі називають його рід у Гасконі, або пан де Тревіль, як, зрештою, він сам назвав себе в Парижі, — і справді починав однаково з Д'Артаньяном, тобто не маючи жодного су [36] Су — дрібна французька монета; шістдесят су дорівнювали одному екю. в кишені, але з тим запасом завзяття, дотепності й здорового глузду, завдяки якому найбідніший гасконський дворянчик, що живе лише сподіванками на батьківську спадщину, досягає більшого, ніж найбагатший перигорський або беррійський дворянин з його наявними скарбами. Зухвала сміливість і ще зухваліше щастя за часів, коли удари шпаги сипалися градом, піднесли де Тревіля аж на вершину крутих сходів, які звуться придворним успіхом і які він долав з дивовижною спритністю.

Він був другом короля, котрий (це всім відомо) свято беріг пам'ять про свого батька Генріха IV. Батько пана де Тревіля так віддано служив старому королю у війнах проти Ліги [37] Ліга, або Свята Ліга, — назва католицької конфедерації, створеної у 1576 році під час релігійних воєн одним із претендентів на французьку корону герцогом Генріхом де Гізом (1550–1588) для підтримки католицької релігії й боротьби проти гугенотів. , що, за браком грошей, — а грошей усе життя не вистачало беарнцю, котрий свої борги сплачував дотепами, єдиним, чого він ніколи не мав потреби позичати, — що, повторюємо, за браком грошей, старий король після взяття Парижа дарував своєму помічникові право намалювати на гербі лева з девізом на золотому тлі: fidelis et fortis [38] «Fidelis et fortis» — «Вірний і сильний» (лат.) . . Це була велика честь, але цього було замало для достатку. Тому після смерті уславленого співборця великого Генріха синові в спадщину залишилися тільки його шпага та девіз. Дякуючи цьому подвійному подарунку і, на додачу, незаплямованому імені, пана де Тревіля прийняли до почту молодого принца, де він так спритно вправлявся своєю шпагою і був такий вірний своєму девізові, що Людовік XIII, один з найкращих фехтувальників королівства, якось навіть сказав: коли б комусь з його друзів треба було битися на дуелі, то він порадив би взяти за секунданта спочатку його самого, а потім — Тревіля, або, можливо, й навпаки.

Отже, Людовік ХНІ дуже прихильно ставився до Тревіля, і, дарма що це була королівська, тобто егоїстична прихильність, — вона однаково лишалась прихильністю. За тих важких часів кожен прагнув оточити себе людьми міцного гарту, а де Тревіль був саме такий. Багато хто міг узяти собі за девіз епітет «сильний», який становив другу частину напису на гербі де Тревілів; але мало хто міг претендувати на епітет «вірний», що складав його першу частину. Тревіль був серед останніх.

Він був справді рідкісним чоловіком: мав несперечливу, мов у вірного пса, вдачу, метке око, міцну руку, до того ж відзначався одчайдушною хоробрістю. Око служило йому для того, щоб стежити, чи не гнівається король на когось, а рука — щоб бити його ворогів, хоч би хто вони були, — Бем, Моревер, Польтро де Мере або Вітрі [39] Бем, Моревер, Польтро де Мере, Вітрі — учасники релігійних воєн у Франції та придворних політичних інтриг. Зокрема, Шарль Бем убив вождя гугенотів адмірала Жаспара де Коліньї (1519–1572) під час Варфоломіївської ночі — масового винищення гугенотів католиками в ніч проти 24 серпня 1572 року (день святого Варфоломія), а Жан Польтро де Мере у 1563 році смертельно поранив одного з ватажків католицької партії герцога Франсуа де Гіза (1519–1563). . Спершу Тревілю бракувало щасливої нагоди, щоб показати себе; але він терпляче вичікував, твердо поклавши схопити свій шанс за чуба, якщо тільки він колись йому трапиться. Зрештою Людовік XIII зробив де Тревіля капітаном своїх мушкетерів, котрі, з їхньою відданістю, ба навіть фанатизмом, стали для цього короля тим самим, чим була ординарна сторожа для Генріха III [40] Генріх III (1551–1589) — король Франції з 1574 по 1589 рік, останній представник династії Валуа; боровся і з гугенотами, і з католиками, зокрема, з убитим за його наказом герцогом Генріхом де Гізом, одним з організаторів Варфоломіївської ночі. Погодившись у боротьбі за владу на угоду з Генріхом Наваррським, у 1589 році взяв в облогу Париж; під час облоги був убитий підісланим Лігою домініканським ченцем Жаном Клеманом (1567–1589). Ординарною (або постійною) сторожею називали особисту варту Генріха III. або шотландська гвардія для Людовіка XI [41] Людовік XI (1423–1483) — король Франції з 1461 по 1483 рік, який, проводячи політику зміцнення королівської влади, жорстоко розправлявся з великими феодалами і нещадно придушував народні повстання; для особистої охорони набирав гвардію із шотландських найманців. .