Микола Хвильовий - Повість про санаторійну зону

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Хвильовий - Повість про санаторійну зону» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Повість про санаторійну зону: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Повість про санаторійну зону»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Уже опублікована на початку 1924 p. «Повість про санаторійну зону» була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами «великої» прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці. Тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

Повість про санаторійну зону — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Повість про санаторійну зону», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

- Цілком серйозно… Хоч це й не значить, що я примирився з таким становищем, з такою роллю на землі.

- Але почекайте. Яке ви маєте право говорити так? З таким же поспіхом і я можу…

- Безперечно. Але ваше «можу», як ви мені колись самі сказали, буде в лапках. А в даному випадку треба найти…

- Ні, ви просто перекручуєте мої слова! - з обуренням кинула дівчина. - Це було сказано зовсім з іншим сенсом.

Анарх узяв за руку сестру Катрю і всміхнувся:

- Ну, заспокойтесь… Бачите, не тільки ви гніваєтесь на мене, - я й сам ненавиджу себе, висловлюючи те, що ви зараз чули. Але що ж робити - так воно єсть і так воно буде. Для нас, безгрунтовних романтиків (а до них належите і ви, і я, і Хлоня), для нас це, безперечно, боляче. Але, по правді кажучи, і землі, очевидно, боляче держати нас на своїх плечах. Процес машинізації людини йде неухильно, і ніхто його не стримає. І наше завдання - тільки прискорювати його.

- Ніколи! - різко сказала сестра Катря.

- От бачите! Ви така тендітна дівчина, людина з таким м'яким характером, але й ви затримуєте цей непереможний хід. Очевидно, я не помиляюсь, кажучи, що й землі важко держати нас на своїх плечах. Коли хочете, тепер мене мучає не стільки міщанська навала, скільки свідомість того, що я і зайвий, і шкідливий чоловік. Раніш, в інші століття, були зайві люди, а тепер ці зайві не тільки зайві, але й шкідливі. Я бачив колись, як убивали старого, глухого, нікому не потрібного пса. І, повірте мені, коли добивали цього собаку, він таки вхитрився укусити за руку. Так і з нами. Ми - останні з могікан, остання фаланга зайвих людей. І, передчуваючи свою остаточну загибель, ми теж норовимо вкусити когось за руку.

- Почекайте, - зробила здивовані очі сестра Катря. - Що ж тоді, по-вашому, революція?

- По-моєму? По-моєму - романтика, а справді - штейнахівське «омоложеніє». Те ж, приблизно, і всяка війна, хоч це застарілий спосіб вентиляції. Хіба ви не чули, що розумні люди, до яких належать так звані франк-масони, над цим спеціально й працюють, саме: вентилюють землю побоїщами. Для того ж, щоб можна було нацькувати одну державу на другу, до цієї прекрасної чоловіколюбивої громади належали й належать воротили всіх великих держав. Наприклад, щоб розпочати війну, припустимо, між Німеччиною й Францією, треба було тільки найти зачіпку. Що ж до розв'язання цієї справи, то вона давно вже була розв'язана за дружньою чашкою кави в масонській ложі воротилами цих держав. Це називається провентилювати трохи землю.

- Невже це правда? - подивилася перелякано сестра Катря своїми безцвітними очима й знову взялася за чорненький бантик.

- Не лякайтесь. Звичайно, це проста базарна вигадка. Я хочу сказати тільки одне: ми не тільки зайві люди, але й шкідливі.

Сестра Катря задумалась. Непокірні кучеряшки раз у раз налазили їй на очі, і вона їх одкидала нервовими рухами… Росли тіні. Над командною висотою низько проходило сонце. Зрідка з города долітали неясні гудки… Сьогодні (як і завше в неділю) одну лежанку було одмінено, а тому й хворі порозходилися за межі санаторійної зони.

- Ні, все-таки скажіть мені: ви серйозно говорили? - спитала, прокидаючись від задуми, сестра Катря.

Йому стало шкода дівчини, і він сказав:

- Ні! То я, звичайно, жартував.

IV

- Цікаво, ви навіть умієте жартувати? - зареготала за бильцем Майя і вискочила з виноградного куща. - Майя так тихо підійшла до веранди, що анарх і сестра Катря, почувши її, здригнули.

- Підслуховувати, кажуть, некрасиво! - кинув анарх.

- А ви відкіля це знаєте? - Майя, прищуливши очі, зійшла на веранду.

- Що таке?

- Та от те, що я підслуховувала?

- А коли не підслуховувала, то могла б зійти сюди простіш!

- Савонаролочко! - і Майя безцеремонно закинула на його шию свою руку. - Покинь учительствовать, бо ця роль тобі не підходить.

Сестра Катря відразу якось знітилась і раптом підвелася.

- Куди ж ви?… Чого тікаєте? - грубо кинула Майя.

- Я тікаю?

- Ви тікаєте. Мені принаймні так здається.

- Коли вам так здається, то я сяду.

І сестра Катря знову сіла на своє попереднє місце.

- От і добре! А тепер скажіть мені, чого мені не можна підслуховувати?

- Коли ви така наївна, то я вам можу сказати: це не гідно серйозної людини.

- Ха-ха! Серйозної людини? По-вашому, виходить, всякий охранник є втілення наївності?

- Я трохи не так висловилась, - почервоніла сестра Катря. - Але я гадаю, що ви мене все-таки розумієте. І потім: ви ж не охранник?

- А ви відкіля це знаєте, що я не охранник?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Повість про санаторійну зону»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Повість про санаторійну зону» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Микола Хвильовий - Кіт у чоботях
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Вальдшнепи
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Редактор Карк
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Думки проти течії
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Пудель
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Наречений
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - На озера
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - ЛІЛЮЛІ
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Легенда
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Колонії, вілли
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Санаторійна зона
Микола Хвильовий
Отзывы о книге «Повість про санаторійну зону»

Обсуждение, отзывы о книге «Повість про санаторійну зону» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x