Микола Хвильовий - Повість про санаторійну зону

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Хвильовий - Повість про санаторійну зону» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Повість про санаторійну зону: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Повість про санаторійну зону»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Уже опублікована на початку 1924 p. «Повість про санаторійну зону» була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами «великої» прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці. Тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

Повість про санаторійну зону — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Повість про санаторійну зону», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Нарешті анарх розібрав, де він стоїть. Це було біля сіновалу, що праворуч від центрального будинку. І скільки він простояв би тут - невідомо. Та раптом зареготав санаторійний дурень.

- Ги-ги!

Анарх підвів голову й тоді ж згадав, що саме тут ночує дурень.

- Хомо, чуєш? - покликав він.

Але відповіді не було. Стихав дощ.

- Хомо, чуєш?

- А хто там такий? - обізвався нарешті дурень.

- Та це я, із шостої палати! - сказав анарх.

- О! Відкіля це вас понаносило!… Та ще й на дощі! Оце!

Анарх розповів: так. то й так то, мовляв, те то й те то, мовляв.

- Ну, то лізьте сюди! - сказав дурень. - Підсохнете… Гм… Оце!

Дурень стояв на виступі і також, як і в просвітянських драмах і комедіях забутих архівних авторів, також «чухав» традиційну потилицю, «чухав» під пахвою й патлату голову і також архівно, до болю безглуздо всміхався.

З дверей пахнуло сіном.

Анарх заліз на сіновал і, коли ліг, почув млосний запах чебрецю: він був глибокий, мов мисль, і сухий. Так пахнуть і степові могили, і буйний травневий цвіт. «Так, мабуть, пахне й смерть», - чомусь подумав він.

А духмяні потоки чебрецю текли й текли.

- Котра зараз година?

Замість відповіді біля дурня хтось заворушився. Анарх здригнув.

- Хто це там із тобою? - спитав він і раптом почув свій голос чужим.

- Я! - чітко відповіло з темного закутка.

І відразу він пізнав його: так, це був Карно. Звичайно, вони не будуть розпитувати один одного, як попали сюди. Але метранпаж заворушився й сказав невимушено, без усякої інтонації:

- Зараз перша. Тільки-но погасили. Душно в палаті. Виліз у вікно на повітря.

Потім помовчав і звернувся до дурня, очевидно, продовжуючи розмову:

- Ну, Хомо невірний, тепер віриш?

- Ги… ги…

Метранпаж наче забув про анарха. Він стільки наговорив тієї ночі, скільки він не сказав за весь час свого промешкання в санаторію! І анарх знав: це тому, що він тут. В кожнім його слові почувався виклик і образа. І після кожного монологу анарх нервово підсмикував плече. І це дурневе «ги-ги» нагадало йому дідків смішок на луках.

- Ну, Хомо невірний, - казав далі Карно, - ти думаєш, що ти живеш? Ні! Ти не живеш, а тільки жеврієш. Тебе, Хомо, нема. От нарочито полапай себе. Почуваєш тіло чи ні?

- Ги! Ги! - сміявся дурень.

- Смієшся?… Ну й смійся!… А все-таки тебе, Хомо, нема! І от що інтересно: станеш ти, скажімо, в отару корів та коней, і хіба тебе можна відрізнити від них?… Ні! Бо ти, Хомо, не Хома, а віл.

- Ги! Ги! - сміявся дурень.

- Ну да, - казав далі Карно. - А от як я стану серед своїх машин, то я, Хомо, все-таки я. Ти не скажеш, що мене нема. Словом, я - метранпаж такої-то друкарні, такої-то профспілки і таке-то моє ім'я, і таке-то моє прізвище… Розумієш?

Тут, безперечно, була нещирість. Тут анарх зловив інтонацію сарказму. Це був справжній санаторійний метранпаж.

А потоки чебрецю затоплювали сіновал, і здавалось анархові, що вони пробивають йому мозок. Десь, ніби за тисячу верст, дзвенів лікарів сетер.

- А тепер візьмемо ще! - говорив Карно. - Ти гадаєш, що тільки тебе нема? Ні! Те ж саме, скажімо, і з нашим санаторієм. Його теж нема. Віриш?

- Ги! Ги!

- Знову смієшся?… Ну, і смійся, Хомо невірний! А я тобі все-таки кажу - нема! Єсть тільки я, Карно (як хтось тут сміється: миша з одрубаним хвостом). Це, Хомо, як каже сестра Катря, - велика філософія. Треба тільки її зрозуміти… От, скажімо, утворюють люди собі якісь ідеали, б'ються за них, проливають кров, гинуть, нарешті, а того й не знають, що…

Метранпаж зупинився.

- Да… про що я? - казав він далі. - Про ідеали… От!… Це дуже проста філософія. Її треба тільки зрозуміти. Образився тут на мене недавно Хлоня. Знаєш його?

- Ги! Ги! - сміявся дурень.

- І образився, щоб ти знав, за те, що я його назвав Онаном. І слід було образитись, бо й справді він не Онан, а невловимий шахер-махер. Ти розумієш, яка тут різниця?… Ну?

Анарх хотів був щось сказати, але несподівано пізнав, що язик йому паралізовано, і він покірно слухав Карно.

- Це зовсім не погромні промови, як мені сказали недавно, - говорив далі Карно. - Але не в цьому річ: під шахером-махером я розумію не тільки сконденсоване шахрайство з чорної біржі (ти спостерігав, як воно лякає наших м'якотілих інтелігешок?), але й типів, подібних до Хлоні. Це ж мініатюрні чирячки на здоровому тілі. Це ж шапочки-невидимки.

- Ги! Ги! - сміявся дурень.

- Смієшся? Ну, і смійся, Хомо невірний! Колись, через десять - двадцять років, я тобі й про Хлоню розкажу… А тепер іще про сконденсоване шахрайство з чорної біржі. Бо ж, подумай, це ж воно розбиває так звані «святі ідеали» відомих тобі осіб. Скажімо, утворюють люди собі якісь химери, б'ються за них, проливають кров, гинуть, нарешті, а того й не знають (тут я тобі договорю), що… це, можливо, все-таки не даремно. Віриш, Хомо невірний?… Це велика філософія, і її треба тільки зрозуміти.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Повість про санаторійну зону»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Повість про санаторійну зону» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Микола Хвильовий - Кіт у чоботях
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Вальдшнепи
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Редактор Карк
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Думки проти течії
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Пудель
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Наречений
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - На озера
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - ЛІЛЮЛІ
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Легенда
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Колонії, вілли
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий - Санаторійна зона
Микола Хвильовий
Отзывы о книге «Повість про санаторійну зону»

Обсуждение, отзывы о книге «Повість про санаторійну зону» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x